Учасники відеомомсту Львів-Маріуполь “Які головні небезпеки для свободи слова має законопроєкт “Про медіа” у липневій редакції 2693-д?” переконані, що в “оновленому” законопроєкті є чимало шкідливих для інформаційного простору двозначних тлумачень і прямих обмежень.
Як вважає Андрій Дрозда, журналіст, телеведучий програми “Чорне і біле” (24 канал), є серйозні питання щодо регламентації онлайн медіа, зокрема, щодо блогерів та неліцензійованих ресурсів. На думку авторів законопроєкту, у медійному просторі зараз царює повна анархія, тому потрібно його впорядкувати.
– Але закликати людей до «саморегуляції» та відповідальності – це одне, а затуляти їм рота, влаштовувати репресії – зовсім інше, – зауважив Андрій Дрозда. – Чи не складеться така ситуація, коли представники маленьких медіа, які не працюють «під парасолькою» медіамагнатів, будуть змушені самостійно відбиватися від атак та відстоювати свою правоту: винаймати юристів, не маючи при цьому можливості працювати певний час, бо на цей час їх можуть закрити чи завдати шкоди репутації? Це серйозна проблема для дрібних і середніх медійників, які зазвичай і є найбільш вільними та незалежними у своїх висловлюваннях.
Таке положення закону, вважає львівський журналіст, ставить під загрозу передусім невеликі незалежні ресурси. Зате для великих гравців, за якими стоять потужні політичні сили і чиї інтереси може відстоювати цілий юридичний відділ, проблеми не існує.
– Ми бачимо, що через шість років війни медіа, які несуть розбрат і розповсюджують фейки, не покарані. То чи буде цей закон діяти проти них? – запитує Андрій Дрозда.
Думку колеги поділяє Анна Мурликіна, головна редакторка сайту “0629.com.ua. Новості Маріуполя”. Її насамперед непокоїть нечітке формулювання пункту закону щодо реєстрації ЗМІ та скасування цієї реєсрації у випадку порушення.
– Там є розділ, що можна заборонити онлайн-медіа, але не зрозуміло, що саме може бути підставою для закриття, – наголошує Анна Мурликіна. – У мене виникає побоювання, що це певний інструмент для органів місцевої влади для розправи над медіа: мовляв, ви – не зареєстроване онлайн-меді, то ми з вами не будемо співпрацювати.
Найбільше питань у журналістів Львова та Маріуполя виникло щодо Нацради: чи не стане цей орган своєрідним каральним мечем для незручних для влади ЗМІ?
– У законопроєкті сказано, що Нацрада дає повноваження, регулює, та чи буде цей орган незалежний? – запитує Оксана Дудар, шеф-редакторка інтернет-видання “Дивись.info” зі Львова. – Як ми бачимо, політична складова закладена вже у самому законопроєкті. І ми бачимо абсолютно монопольний орган, який контролює медіа. Насторожує також і те, що законопроєкт скерований не на розвиток свободи слова, а на запровадження чергових обмежень, заборон і покарань. Також впадає у вічі, що він суперечить іншим законам України. Наприклад – як щодо переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці? До цього списку внесли тих, проти кого відкрито кримінальні впровадження. Тобто, провина людини не доведена у суді, але вона вже у цьому списку. Як на мене, це є порушенням конституційного права громадянина України.
На думку Оксани Дудар, закон про медіа нам потрібен. Але він мав би зрівняти права представників різних медіа.
– Проте цей законопроєкт нічого не змінює, він лише посилює відповідальність, – резюмує журналістка.
Своєю чергою Олена Калайтан, головна редакторка газети “Пріазовскій рабочій», підкреслила, що новий закон несе загрозу не лише для онлайн, але й для друкованих ЗМІ.
– У ньому не прописані чіткі вимоги щодо порушень, санкцій і штрафів… Як саме це працюватиме? Все настільки розмите і незрозуміле, що невідомо як. Особливо це стосується друкованих ЗМІ – тут найбільше різночитів та варіацій. Таке враження, що законопроєкт прописаний так, що як буде вигідно Нацраді, так вона його і використає.
Щодо самої Нацради, то Олена Калайтан переконана, що до складу цього органу мають входити не лише представники влади, але й, передусім, журналісти та громадські діячі.
– Спілка журналістів з Донецької області надсилала таку пропозицію, проте ми не бачимо, щоб до нас дослухалися, – повідомила Олена Калайтан.
На захист закону про медіа висловилась Інна Юрьєва, головна редакторка газети “Громада Схід”, визнавши при цьому, що він має численні недоліки і зауваження. Журналістка каже, що цей закон на часі, адже часто в Україні треба рятувати не свободу слова, а читача – від так званої «свободи слова». На Донбасі ця проблема відчувається особливо гостро, зазначає вона. Інна Юрьєва пригадала, як минулого року моніторила інформацію місцевих ЗМІ і буле приголомшена кількістю перекручень, недостовірних фактів, а подекуди – відвертих фейків.
– Безкарність породжує вседозволеність, – констатує Інна Юрьєва. – У нас іде війна, а інформація – це також зброя. Як ви знаєте, під час Другої світової у Британії було міністерство інформації, яке по суті займалося цензурою. Всі кажуть про захист журналістів, але про захист від нечесних журналістів ніхто не говорить. У Франції нещодавно прийняли закон про боротьбу із інформаційними маніпуляціями та фейками. Мені сподобався пункт про обмеження, адже він може захистити споживача від ситуації, коли журналісти подають неправдиву інформацію. Сподобалось, що має бути відповідальність за журналістські стандарти. Попри те я маю і зауваження до законопроєкту і вважаю, що поки є можливість, мусимо внести корективи, правки. Хотілося би, щоб їх можна було вносити і пізніше, коли закон вже запрацює і ми бачитимемо ті чи інші недоліки на практиці. Це краще, ніж політичний «бєспрєдєл» у ЗМІ.
Інна Юрьєва також назвала низку слабких пунктів у законопроєкті. Зокрема – фактично необмежені повноваження Нацради як органу контролю.
– Ми знаємо, що функціонування держустанов в Україні дуже часто залежить від персоналій, – сказала вона. – Хто очолить Нацраду? Якщо це буде не та людина, не з тим етичним кодексом, якого вимагає сучасність, це буде загрозливо. Також, на її думку, слід вже тепер доопрацьовувати ті пункти, де йдеться про структуру і власників медіа – щоб «було зрозуміло хто і на кого працює».
Цікаву статистику на пресконференції озвучила Наталка Войтович, викладачка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Вона порахувала, що законопроєкт має 183 сторінки, і при цьому слово «Нацрада» у ньому згадується аж 220 разів – тобто один раз і більше на кожній сторінці. Чи виправдана аж така велика увага до цього органу?
– Я погоджуюсь, що має бути орган, котрий відповідає за ситуацію, — каже Наталка Войтович. – Але погляньмо на ситуацію, що склалась зараз… До Нацради входить вісім осіб: чотирьох призначає президент України, ще чотирьох – Верховна Рада. Нині це моно більшість. Фактично ми підтримуємо орган, який дивиться однобічно, не маємо балансу. Тут ми матимемо погляд в один бік.
Вона також зауважила, що у новому законі майже нічого не сказано про друковані ЗМІ: їхні права,функції, повноваження.
– Дуже мало уваги до друкованих медіа, – зазначає Наталка Войтович. – Невже їх хочуть перевести в онлайн формат, щоб не вирубувати ліс на папір? Мені здається, що зарано на них ставити хрест… Чи, може, у цій сфері настільки все ідеально, що вже нічого розписувати не треба?
Ця проблема особливо хвилює журналістів із друкованих видань. Зокрема Надія Забокрицька, головна редакторка газети “Голос відродження” з Бродів (Львівська область) підкреслила, що законопроєкт орієнтовано на радіо, телебачення, онлайн ЗМІ. І їй, як редактору друкованого видання, не зовсім зрозуміло, як саме має функціонувати газета чи журнал.
– Закон орієнтований на радіо, телевізійні ЗМІ, а про нас – пунктик, — каже вона. – Зараз працюємо так, як і працювали. А як буде далі – я не знаю.
Надія Забокрицька вбачає кілька моментів у законі, які обмежують свободу слова і можуть призвести до трагічної ситуації.
– Мене як редактора дуже насторожує норма про друкування, про позбавлення ліцензії, – каже Надія Забокрицька. – Влада бере на себе функцію контролю. Вона береться визначати порушення. Але за якими саме критеріями визначатимуть ступінь порушення законодавства? І чому це робитиме Нацрада? У нас для виявлення правопорушення існують правоохоронні органи, чи не так? Для мене виглядає так, що Нацрада перетворюється на такий собі політклуб. І добре, щоб вона не перетворилася на «сталінську трійку», яка вирішує, хто законослухняний, а хто ні. Мене найбільше тривожить, що з’являється орган, який визначає, хто може називатися професійним журналістом, а хто ні… Автори цього закону, так мені здається, слабко орієнтуються в нашій професії.
Роман Смілка, директор/редактор часопису Городоччини “Народна думка” (Львівська область), розповів, що був учасником публічного обговорення законопроєкту з його автором нарлепом Микитою Потураєвим.
– Мені прикро, що зауваження і корективи від районних журналістів не взяли до уваги, — зазначив Роман Смілка. – Особливу увагу слід звернути на економічний аспект розвитку ЗМІ, взявши за основу світовий досвід. Якою має бути – і чи має бути частка держави, чи мусить бути угода із органами місцевого самоврядування. Для розвитку місцевих ЗМІ це дуже важливо. Редактори мають знати, як їм вибудовувати свою діяльність. І це мусить бути чітко прописано у законодавстві.
Учасники відеомосту зійшися на думці, що журналісти з різних регіонів і ЗМІ України мусять активніше вносити корективи, поправки і доповнення до законопроєкту “Про медіа” у його липневій редакції 2693-д. А також домагатися, щоб автори законопроєкту врахували ці зауваження, готуючи його до розгляду у першому читанні у Верховній Раді.
Львівський пресклуб організував десять відеомостів із пресклубами у Харкові, Дніпрі, Сумах, Ужгороді,Тернополі та Кропивницькому та провідними медіа-організаціями в Одесі, Чернігові, Краматорську і Маріуполі. Відеомости відбулися в форматі одногодинних онлайн-дискусій за участю місцевих медіаекспертів. Учасники надаюь свої відгуки і рекомендації щодо законопроєктів про медіа. Львівський пресклуб збирає пропозиції регіональних експертів і подає їх до парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики — автора медійних законопроєктів.
Проєкт відбувається за підтримки «Медійної програми в Україні» МГО Internews, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).