Серед реформ та законодавчих змін, які зараз впроваджуються в Україні, важливою частиною є виконання екологічної складової Угоди про асоціацію з ЄС. Закони про стратегічну екологічну оцінку, запровадження сортування сміття, встановлення норм щодо викидів в атмосферу, – наскільки Україна наблизилася до європейських принципів та підходів у сфері охорони довкілля.

Ужгородський прес-клуб розібрався, які зміни чекають на Україну та які кроки повинна зробити наша держава, щоб наблизити законодавство до норм та вимог Європейського Союзу, оскільки реформи, що стосуються охорони навколишнього середовища, відбуваються на виконання евроінтеграційних зобов’язань України.  

З 1 вересня 2017 року стартувала реалізація Угоди про асоціацію Україна-ЄС у повному обсязі, вимогам щодо сфери довкілля присвячена спеціальна екологічна глава Угоди. Варто зазначити, що саме екологічна її частина  почала діяти з 1 листопада 2014 року (відколи Угода запрацювала в режимі тимчасового застосування). Саме з цієї точки почався відлік євроінтеграційних змін України у частині екології та охорони довкілля. 

Зараз для України етап апроксимації законодавства до європейських норм. Усі вони умовно розділені на сектори, до кожного яких є відповідні вимоги на виконання директив ЄС.  Ми коротко розглянемо кожен з них, користуючись дослідженням Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля».

Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики в інші галузі

У цьому напрямку Україна має врахувати чотири основні для цього сектору директиви ЄС:

Про оцінку впливу на довкілля,

Про стратегічну екологічну оцінку,

Про участь громадськості

Про доступ до екологічної інформації.

Як зазначається у дослідження РАЦ «Суспільство і довкілля», наразі на виконання цих вимог ВР прийняла базовий закон про оцінку впливу на довкілля, який зараз потребує прийняття підзаконних актів. Проект Закону України про стратегічну екологічну оцінку прийнятий депутатами у першому читанні. З цим також тісно пов’язана імплементація директиви про участь громадськості. «Директива 2011/92/ЄС про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище і Директива 2001/42/ЄС про оцінку впливу окремих планів та програм на навколишнє середовище пронизують майже всі секторальні політики та повинні забезпечити, щоб окремі господарські проекти, а також державні програмні документи, які можуть мати значний вплив на довкілля, проходили оцінку впливу на довкілля чи стратегічну екологічну оцінку», – йдеться у дослідженні (детальніше на цю тему ми писали в одному із наших попередніх матеріалів). 

Як зазначає керівник РАЦ «Суспільство і довкілля» Наталія Андрусевич, прийнятий Закон України про оцінку впливу на довкілля, який мав запрацювати 18 грудня 2017 року, але не все так просто: «Необхідних нормативно-правових актів для його роботи на практиці ще не затверджено. Щодоіншого, то Закон про стратегічну екологічну оцінку досі так і не вдалось прийняти – Верховна Рада України відправила його на повторне друге читання», – коментує експерт.

Якість атмосферного повітря

У цьому напрямку робота знаходиться на початковому етапі, зазначають аналітики. Однак, дуже важливим є проект Концепції реформування державної системи моніторингу довкілля, відповідно до якої пропонується провести оптимізацію системи моніторингу, перейти до проведення комплексних оцінок, створити єдину мережу спостережень, створити умови для технічного переоснащення моніторингу, виконувати міжнародні зобов’язання з питань надання екологічної інформації.

Разом із тим, як зазначається у дослідженні, Критичною є ситуація із імплементацією Директиви про зменшення вмісту сірки в деяких видах палива, терміни щодо реалізації якої порушені. Через це  проти України відкрита справа за недотримання Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. За словами Наталії Андрусевич, попри порушені терміни, у секторі якості повітря дуже важливим досягненням України стало прийняття Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок: «Це  дозволить поступово скоротити викиди діоксиду сірки, оксидів азоту та пилу від великих спалювальних установок (номінальною тепловою потужністю 50 МВт і більше)».

Управління відходами і ресурсами

Відповідно до Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна має зобов’язання протягом найближчих років впорядкувати поводження з відходами та привести законодавство у відповідність до європейських вимог.  Згідно зі змінами, які вступають у силу з 2018 року, органам місцевого самоврядування заборонено захоронення непереоблених побутових відходів на полігонах, відтак міста і села мають забезпечити сортування сміття за видами для переробки та утилізації. За словами Наталії Андрусевич, у цій сфері дуже важливим стало те, що Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію управління відходами, яка впроваджує європейські підходи до роботи у цьому напрямку. І, попри те, що вимога щодо сортування сміття з 1 січня зараз є більше декларативною, ніж насправді дієвою, експерти й екологи радять українцям не чекати, поки чиновники розроблять усі необхідні постанови, інструкції та запровадять чіткий механізм поводження з відходами, а самим потрохи звикати до «чистоти по-європейськи».

Бахмут поки не готовий впроваджувати нові європейські вимоги щодо сортування сміття

Якість води і управління водними ресурсами

За даними Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля», у цьому напрямку Україна проробила чи не найбільше роботи.

 «У сфері водних ресурсів прийнято законодавчі зміни, що впроваджують інтегровані підходи до управління водними ресурсами на основі басейнового принципу», – зазначає Наталія Адрусевич. Загалом наближення українського законодавства до норм та вимог ЄС у сфері водних ресурсів передбачає, зокрема, імплементацію Директиви 2008/56/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері екологічної політики щодо морського середовища. На її виконання уже розроблено анотовану структуру Морської стратегії України. Також затверджено низку нормативно-правових актів щодо розроблення планів управління річковими бассейнами, затвердження межі районів річкових басейнів, водогосподарських ділянок, положення про басейнові ради, переліку забруднюючих речовин для визначення хімічного стану поверхневих і підземних вод та інше.

Охорона природи

У цьому секторі Україною було прийнято низку нормативно-правових актів. Важивим стало також включення 271 природоохоронного об’єкта України до складу «Смарагдової мережі» Європи. Але, як зазначають аналітики РАЦ «Суспілсьтво і довкілля», ці заходи поки що не забезпечують належну імплементацію директив сектору «Охорона природи» і мають наразі лише опосередкований вплив на охорону флори та фауни.

Промислове забруднення та техногенні загрози

За даними дослідження, найбільшим досягненням у цьому  секторі є  розробка Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок, проте документ ще не затверджений урядом.  З питань інтегрованого дозволу було прийнято законодавство, що стосується лише дозволу на спеціальне водокористування. Крім того, на виконання положень Директиви 2012/18/ЄС про контроль значних аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами, Державна служба з надзвичайних ситуацій розробила проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», який, зокрема, має забезпечити удосконалення процедури розробки та оновлення зовнішніх і внутрішніх планів реагування на надзвичайні ситуації.

Зміна клімату та захист озонового шару

За словами Наталії Андрусевич, дуже важливим у цьому секторі стало ухвалення Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року та Стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року. Як йдеться у дослідженні, на реформу у сфері зміни клімату внайближчі роки матиме великий вплив ратифікована Україною у липні 2016 року Паризька угода. «Мінприроди розробило дорожню карту імплементації системи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів і національної системи торгівлі викидами», – зазначається у дослідження РАЦ «Суспілсьтво і довкілля». Разом із тим, розробленого Мінприроди проекту Закону України «Про озоноруйнуючі речовини та фторовані парникові гази» ще немає в публічному доступі.

Генетично модифіковані організми

Основним досягнення цього сектору стала розробка нової редакції Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетичного модифікованих організмів». Однак, як зазначають аналітики, імплементація актів права ЄС в межах цього сектору наразі не відповідає встановленому графіку.

Екологічне законодавство по-європейськи

У напрямку наближення екологічного законодавства до загальноприйнятих європейських норм Україна рухається не надто швидко, однак, за словами представників Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля», у цьому році Міністерство екології та природних ресурсів значно активізувало свою діяльність в напрямку виконання екологічної складової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. «Діяльність, головним чином, зосереджена на апроксимації законодавства до норм та стандартів ЄС. Україна наразі порушує терміни імплементації низки директив та регламентів, які зафіксовані в Додатку ХХХ до Угоди про асоціацію. Проте, застосування профільним міністерством нового підходу до імплементації європейського законодавства – спочатку стратегія – потім закон – тоді необхідні підзаконні акти – дає надію, що необхідне законодавство буде прийняте найближчим часом, а питання необхідних законодавчих змін будуть вирішені комплексно», – зазначає Наталія Андрусевич. Із проблемних питань, експертка називає недостатнє залучення регіонів до розробки та впровадження реформ у сфері довкілля: «Більшість реформ матимуть вплив на регіональному рівні, а механізми залучення регіонів до виконання Угоди про асоціацію є недосконалими, тому місцева влада, громади та громадськість залишаються осторонь від важливих для них процесів, в яких вони повинні бути повноцінними гравцями, а не лише виконавцями, коли процес імплементації дійде до стадії практичного виконання прийнятих стратегій, законів, постанов, підзаконних актів»

Кожен  із вищеперерахованих секторів, за словами Наталії Андрусевич, рухається у своєму темпі: «У процесі апроксимації законодавства України до законодавства ЄС у сфері довкілля прогрес є різним для кожного тематичного сектору. Найбільше роботи зроблено у сфері водних ресурсів, горизонтального екологічного законодавства, відходів, промислових викидів. Деякі сфери знаходяться на початковій стадії імплементації, хоча потребують негайних дій, наприклад, сектор атмосферного повітря».

Щодо відчутних для кожного українця змін, пані Наталія зазначає, що наразі про такі глобальні результати говорити ще зарано: «Адже навіть у сферах, де прийнятий базовий закон і частково розроблена чи знаходиться в процесі розробки підзаконна нормативно-правова база (як-от сфера управління водними ресурсами, стічні води,оцінка впливу на довкілля), нові норми ще не почали працювати в реальному житті». Натомість європейські партнери схвалюють роботу України у цьому напрямку: «В опублікованому у листопаді 2017 року  другому спільному звіті Служби  зовнішньої дії та Європейської Комісії щодо виконання Україною у 2017 році зобов’язань, взятих у рамках виконання Угоди про асоціацію, зазначено про позитивну динаміку законодавчих змін у сфері довкілля», – запевняє Наталія Андрусевич та додає, що кожен крок у цьому напрямку є дійсно важливим.

У матеріалі використано дані дослідження Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля» «Регіональний контекст виконання екологічної складової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС».

Как правило, термин «фекальный насос» ассоциируется с очисткой выгребных ям. На самом деле, область применения оборудования значительно шире. Его назначение — откачка вязких сред с плотными фракциями различного диаметра. Фекальные насосы применяются коммунальными и промышленными предприятиями, аварийными службами.

Фекальный насос идеален для выкачки выгребных ям при отсутствии централизованной канализации. Он применяется в самых различных областях, где может потребоваться очистка стоков. Рассмотрим, как правильно выбрать устройство для выгребной ямы или откачки стоков на предприятии.

Какой выбрать фекальный насос: особенности строения

Фекальный насос — миниатюрная насосная станция, оборудованная электродвигателем. Мотор передает движение колесу посредством ведущего вала. В процессе работы помпа откачивает сточные воды, накапливает их, очищает и выпускает в место, предназначенное для слива. Преимущество подобной принудительной канализации в том, что перемещение стоков возможно не только в горизонтальном направлении, но и в вертикальной плоскости. Это касается даже сильно загрязненных вод. При наличии такого оборудования бытовая канализация может быть проведена без уклона. При наличии крупных фракций загрязнений целесообразно приобрести модель с измельчителем.

Классификация насосов

В зависимости от особенностей конструкции, различают фекальные насосы двух видов:

• Погружные. Для изготовления их используются высокопрочные материалы, стойкие к агрессивным средам (нержавейка, чугун). Корпус выполнен герметичным, чтобы избежать проникновения влаги внутрь. Такие насосы устанавливают ниже уровня стоков;
• Наружные. Главное их преимущество — простота и надежность в эксплуатации. Насосы устанавливают вне емкости со стоками. Ограничивающий фактор — размер твердых фракций (не более 5 мм).

Как выбрать фекальный насос: основные критерии

Факторы, которые учитываются перед тем, как купить дренажный насос для канализации:

• рабочая температура жидкости;
• наличие автоматики;
• измельчение примесей;
• материал изготовления корпуса;
• мощность;
• высота подъема.

Перед покупкой необходимо определиться, в каких условиях будет эксплуатироваться устройство. Не все модели могут работать при высокой температуре. Этот параметр указывается в технических характеристиках модели.

Наличие автоматики существенно упрощает пользование оборудованием. Автоматическое включение/выключение рекомендовано в том случае, когда нет возможности контролировать рабочий процесс постоянно. Удобны модели, оснащенные автоматизированным поплавковым выключателем.

При прочих равных условиях, желательно остановить выбор на модели, оснащенной измельчителем твердых частиц. Для измельчения применяется острый лопастный нож, установленный на входе.

Немалое значение имеет материал изготовления корпуса. Особенно это важно для погружных моделей, испытывающих значительные нагрузки. Оптимальные материалы для изготовления корпуса — нержавеющая сталь или чугун. Модели с корпусом из пластика пригодны для периодического пользования.

Высота подъема — один из ключевых параметров. Конкретный выбор зависит от глубины выгребной ямы. Расстояние прокачки по горизонтали, в зависимости от мощности двигателя, достигает 100 метров. Одноименный параметр в вертикальном направлении значительно меньше — 3-7 метров.

Еще один существенный параметр выбора — мощность двигателя. Для бытового использования пригоден маломощный насос, для промышленных предприятий — модель с выносливым и мощным мотором. От этого зависит качество и быстрота откачки сточных вод.

Влияют на выбор модели и такие характеристики:

• глубина погружения;
• расстояние перемещения;
• максимальный размер твердых фракций;
• производительность устройства;
• диаметр трубы, используемой для транспортировки стоков.

Важный момент — маркировка устройства. Если в ней присутствуют только цифры, — значит, насос предназначен для перекачивания слабо загрязненных стоков с твердыми включениями до 5 мм. Буква «Ф» в маркировке означает, что устройство может перекачивать среды с твердыми длинноволокнистыми включениями до 35 мм в диаметре. Маркировка с буквой «Н» — свидетельство того, что корпус насоса выполнен из нержавейки и может применяться в химически агрессивных средах.

На правах рекламы.

У Бахмутській громаді майже чотириста дітей з інвалідністю, з них 70 виховують одинокі матері, 9 – одинокі батьки. Щоб зрозуміти причини цього та дослідити, чи впливають на це гендерні стереотипи, ми провели своє опитування, поговорили з матерями, що залишилися без чоловіків, психологами, соціальними працівниками та татом, який не покинув родину.

Тато поїхав на заробітки і не повернувся

«Після того, як тато дізнався про діагноз, він почав потроху усуватися від нас. Йому було простіше не мати справу з психіатричними клініками, реабілітаційними центрами, масажами, дефектологами, логопедами. Ми стали тягарем, і він вирішив завести собі іншу сім’ю», – каже Олена Воронова. Олена – медична працівниця. У неї невелика зарплата, але жінка вірна своїй професії.  В три роки у її доньки Лізи виявили аутизм. Діагноз поставили в обласній психіатричній лікарні, куди Олена звернулася за направленням логопеда, яка до цього пів року намагалася “розговорити” дитину.

Чоловік Олени  поїхав на заробітки, вона чекала  його вдома, сподівалася, що він допоможе оплатити реабілітацію доньки, але з-за кордону він не повернувся і  нічого не пояснив ні дружині, ні дитині. Пізніше прийшла повістка в суд – він подав на розлучення, зробив довіреність на матір і більше в Україну не повертався. На той час Лізі було майже п‘ять років. Навіть коли Олена  залишилася з донькою сама, вона шукала можливості поєднати роботу з вихованням. 

«Було прикро за дитину. Вона дуже важко переносила – різко змінювалися емоції. Сидить на лавці з сусідками і починає плакати – сльози струмком біжать і бабусі разом з нею. Бачили, як дитина переживає. Ми три місяці ходили по психологам і в садку психолог багато з нею працював», – згадує жінка.

Дитині було важко зрозуміти, чому батько, який нещодавно був поруч, не відповідає на телефонні дзвінки і не повертається додому. Жінка каже, що за сім років вони жодного разу не бачилися, не говорили, не отримували допомоги.

«Мені здається, що сучасні чоловіки не лише не хочуть брати участь у вихованні дітей і виконувати домашню роботу, а й чекають, що жінка фінансово їх забезпечить», – говорить Олена.

Провідна психологиня Бахмутського міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Регина Ситник каже, що у родинах, де виховуються діти з інвалідністю,  у батьків існує активна або пасивна позиція. У випадку останньої батьки часто перекладають відповідальність за розвиток і успіхи дитини на фахівців, не працюють з нею  вдома, сприймають її як неповноцінну і нездатну до опанування навичок і знань. Батьки з активною позицією підвищують свої компетенції, постійно навчаються разом з дитиною, відповідно такі зусилля значно покращують результати.

«Я завжди вірила в свою дитину. Знала, що якщо я зараз спрямую всі сили в її навчання, соціалізацію, то це обов’язково дасть плоди. У школі мені теж говорили, що ми відстаємо. Я просила дати нам час. Так і вийшло: за два з половиною роки на інклюзії, працею всього педколективу (психолога, логопеда-дефектолога, помічника педагога) Ліза почала читати, вчити вірші, відповідати біля дошки», – пояснює жінка.

Зараз Ліза Воронова у 5-му класі. Їй все ще важко дається математика, вона може плутати букви при читанні, та Олена не має страхів щодо майбутнього доньки:

«Ліза має хороші дані – зріст і зовнішність, не соромиться камери, знімає відеоролики, замислюється про модельну кар’єру. Вона цікавиться б’юті сферою. Моя сестра займається манікюром і їй це теж дуже подобається».

Успіхи Лізи дуже тішать Олену,  але вони мають свою ціну. Фізичне і моральне навантаження у догляді за дитиною, а потім ще й хворою мамою, призвели до того, що жінка перенесла серйозні захворювання.

«Було дуже важко. Мій організм не витримав і здався:  у мене знайшли онкологію, в 31 рік я перенесла гіпертонічний криз. Зараз, Слава Богу, все добре у мене, дитину трошки підтягла в навчанні», – розповідає вона.

І за себе, і за тата

Бахмутчанка Альбіна Гребенюк об’єднала батьків важкохворих дітей у громадську організацію “Бахмут особливий”. Альбіна сама виховує доньку Олександру, у якої ДЦП. Вона каже, що під час вагітності жінка розраховує на підтримку близьких в подальшому. Сподівається,  що разом з нею вихованням дитини буде займатись команда помічників – тато, мама, бабусі, дідусі; що вони підстрахують: відведуть на масаж, погуляють з дитиною, щоб мама могла перепочити.

«У мене не було половини цієї команди. Це таке вигорання! Я приходила до своєї бабусі і цілий день мила, прала, прасувала, щоб вона була з Сашкою, а я змогла переключитися. Я колись на реабілітації у Трускавці прочитала, що мами діток з інвалідністю в Україні помирають у 50-55 років», – каже Альбіна.

За її словами, причиною розлучення з чоловіком стало питання грошей. Чоловік мав достатньо велику зарплату, працював металургом, а напередодні пологів родина придбала дім і машину.

«Він злякався, коли я стала озвучувати вартість ліків і реабілітації. Я думаю він порахував, що будинок, швидше за все, буде проданий, земельні паї будуть продані на чорному ринку. Вся зарплата буде йти на лікування. Моря не буде. Після того, як Саші встановили діагноз, у нас ніколи не було більше спільного бюджету», – розказує жінка. 

Один на один з проблемою

«Що з цього може вирости?» – ці слова лікарки-неонатолога Альбіна не забуде ніколи. Саша народилася з вагою 1,7 кілограмів і опинилася у групі ризику. На думку Альбіни, ситуацію у родині погіршила невідомість і невизначеність – лікарі нічого не пояснювали. Незважаючи на те, що у 9 місяців Саша не могла сидіти, педіатриня пропонувала зачекати і переконувала: передчасно народжені діти розвиваються повільніше.

«Я залишилася один на один з Сашею і цією проблемою. Було відчуття, що я стою в сипучому піску: лікарі на горі, а я прошу простягнути мені руку допомоги. Я відчуваю, що щось йде не так, але не знаю, що робити. І коли в Донецьку на прийомі лікар у мене запитав: «А у дитини інвалідність оформлена?» – це було ударом», – згадує Альбіна.

Провідна психологиня Бахмутського міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Регина Ситник говорить, що коли батьки дізнаються про діагноз дитини – обидвоє знаходяться у стресі та не знають, як на цю інформацію реагувати: «Можливо, тут також допоможуть профілактичні бесіди з медичними фахівцями, які б дали поради щодо догляду за дитиною. Сімейна психотерапія могла б допомогти цю кризу подолати разом».

Альбіна не засуджує чоловіків, які залишають своїх дітей. Каже, що знає і протилежні випадки: коли батьки, попри важкий діагноз першої дитини, зважуються на другу і виховують спільно. Знає вона і родину, де дитина з ДЦП взагалі не сидить в колясці (хлопчик весь день знаходиться у мами на руках), при цьому батьки  розподіляють  обов’язки: тато прасує, готує їсти.

Що каже статистика?

У Бахмутській громаді проживає 396 дітей з інвалідністю, 70 з яких виховують одинокі мами, а 9 – одинокі батьки. Таку інформацію надали нам в Управлінні праці та соціального захисту Бахмутської міської ради. Проте ці дані не відображають повної картини: адже жінку, що народила дитину в шлюбі, а потім розлучилася, законодавство не вважає одинокою мамою.

В Україні майже 162 тисячі дітей отримують соціальну допомогу по інвалідності. У відповіді на наш запит до Мінсоцполітики, нам повідомили: даних щодо кількості дітей, які ростуть без батька, не мають. 

Докторка соціологічних наук, дослідниця та експертка з гендерних питань Олена Стрельник каже, що дізнатися, скільки дітей з інвалідністю виховується без батьків, сьогодні неможливо.

«Матерями-одиначками не вважаються розлучені жінки. Проте, якщо мама має статус одиначки, вона насправді може перебувати у відносинах. Можливо, перепис населення міг би трохи прояснити питання. В 95% неповних сімей саме чоловік йде з родини. Там, де дітей виховує чоловік, це частіше за все пов’язано зі смертю матері. В нас немає даних про те, скільки чоловіків йдуть з сім’ї, коли дізнаються про інвалідність дитини», – говорить Стрельник.

Щоб дізнатися думки жінок про те, чому чоловік пішов з родини, ми провели власне опитування.

«Не кожен чоловік готовий нести цей тягар, легше розвернутися і почати нове життя зі здоровими дітьми», «морально нестійкий», «слабак», «боїться труднощів», «я сама від нього пішла – він назвав мого сина “воно“», – такі відповіді залишили мами, які виховують дітей самостійно. Половина матерів відповіли, що гендерні стереотипи погіршують ситуацію, або слугують виправданням покинути родину. На думку наших героїв, на рішення чоловіка не відмовлятися від дитини і взяти частину відповідальності за родину впливає виховання чоловіка та позиція його батьків у цьому питанні.

Дитина “не виправдала надії”

На обслуговуванні у Галини Червоної, соціальної працівниці Бахмутського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, знаходиться 15 родин, які виховують дітей з інвалідністю. Вона каже, що у кожної родини свої причини розлучення, але батько часто залишає родину, бо не може прийняти дитину такою, якою вона є, взяти на себе більше обов’язків і відповідальності.

«Чоловік очікував дитину і мав якісь плани, а тут раптом дитина не виправдала надії. Додаються  матеріальні труднощі – лікування дуже дорого коштує», – каже Галина Червона.

Фахівчиня пригадує ситуацію, що нещодавно сталася в родині, яку вона супроводжує:

«Батьки довго очікували третього хлопчика, а коли він народився, розійшлися. Мама сказала, що краще буде сама виховувати  і їй ніхто не буде докоряти, що ця дитина не така, як інші. Це нормальна родина, батько не вживає алкоголю. Вони переїхали сюди у 2015 році».

Зі встановленням діагнозу дитині, батькам потрібно змінювати своє життя, розподіляти між собою нові обов’язки, з’являється додаткове матеріальне і моральне навантаження. Чоловік більше не є центром уваги, бо жінка більшість часу починає приділяти дитині.

«Чи сприяють цьому гендерні стереотипи? Так, мабуть.  Жінка, вихована у ролі матері, жертвує своїм життям заради дитини, а батьки, в основному, тікають від проблем і знаходять собі іншу родину», – вважає соціальна працівниця.

За можливості Центр соціальних служб надає сім’ям гуманітарну допомогу, дітей залучають на свята. У центрі працює Батьківський клуб, де можна залишити дитину зі спеціалістом на кілька годин. Це – популярна послуга, адже коли 24 години на добу знаходишся з дитиною, навіть кілька годин наодинці допомагають відволіктися і зробити справи поза домом. Проте не всі діти можуть сприймати гучні звуки, а деякі мами не звикли до великої компанії:

«У нас була родина – мама з сином. Вони вперше прийшли до нас, коли йому було 10 років. Жінка дуже сором’язлива, боялася щоб дитину ніхто не образив. Перші відвідування вони сиділи окремо, як їжаки. Цього року  на свята хлопчик уже усміхався».

Тато, який не злякався

Олександр (ім’я змінено – авт.) разом зі своєю дружиною виховує двох дітей. У молодшої доньки –  затримка психічного розвитку. Вона навчається у школі, але за спеціальною програмою. За словами чоловіка, найскладніше було прийняти діагноз дитини, адже лікарі до останнього переконували, що все буде добре.

«Було вийдеш на вулицю, наслухаєшся: «Ай-яй, ой-ой». Хтось може проходити повз, покрутити біля скроні, особливо підлітки. Літні люди думають, що треба дати якусь пораду. Комусь байдуже. Лише 20% людей підходить з розумінням», – говорить чоловік.

Олександр визнає, що спочатку накопичувалися негатив та образа. Але не звертати увагу на реакцію сторонніх людей допомогло спілкування з іншими батьками дітей з інвалідністю. 

«Почали їздити у санаторії на лікування, зрозуміли, що таких діток багато. У кожного є проблеми зі спілкуванням. Я зрозумів, що мої претензії, порівняно з історіями інших батьків, ніщо».

«Чоловіки не люблять жалість, а співчуття і жалість десь поряд. Наші люди звикли вважати, що якщо склалася така ситуація, батьки не щасливі. Вони не думають, що, можливо, ця дитина розвивається дуже добре, батьки вкладають багато зусиль і разом ідуть до кращого розвитку. У них все добре», – каже провідна психологиня міського центру соціальних служб Регина Ситник.

Доглядає за донькою-підлітком здебільшого дружина, Олександр працює. Він вважає, що заробляти на життя та лікування – це в першу чергу завдання чоловіка. Хоча підкреслює, що все залежить від ситуації і бажання: доглядати за дитиною може будь-який родич, а працювати може і мама. У його родині немає чіткого розподілу побутових справ: їсти може зварити старший син, а посуд помити тато. Суто жіночою справою вважається лише питання гігієни доньки. На реабілітацію декілька разів на рік подружжя їздить разом:

«З малечею було легко – взяв на ручки і все. Зараз мамі одній важко, я теж їду. Якщо не я, то хто допоможе?».

Олександр стверджує: родини, які його оточують, майже всі повні. Знає він і тата, який виховує не рідну дитину: прийшов у родину свідомо, взяв на себе обов’язки по вихованню, у родині народилася ще одна дитина. Питання вибору для Олександра ніколи не стояло. Навіть якщо б хтось йому дорікав, дивувався, чому він не обрав інше життя, він би відповів:

«Кожен кулик своє болото хвалить. Я тут потрібен, я тут затребуваний, а як в інших родинах – не знаю».