Чим посада міського голови так приваблива, що на кожних виборах між собою змагаються з десяток, а то й більше кандидатів? Нумо розберімо на законодавчому підґрунті повноваження очільника міста та порівняємо з нашими очікуваннями.
Про це на сайті Антикризового медіацентру пише Світлана Денисенко.
Господар міста, людина, яка відповідає за все у громаді, розпоряджається бюджетними грошима та щоденно наполегливо працює задля покращення добробуту громадян – саме цього ми очікуємо, коли обираємо мера.
У розумінні більшості людей міський голова має безмежну владу, що дає йому можливість вирішити безліч проблем. Починаючи від зменшення тарифів і закінчуючи підвищенням пенсій. Що ж, деякі кандидати у мери у розпалі виборчої кампанії й самі трохи запудрюють мізки виборцям, завуальовано просовуючи подібні меседжі.
Насправді повноваження міського голови, хоча й доволі значні, проте обмежені системою стримувань і противаг. Всі вони чітко прописані в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Отже, законом передбачено, що очільник громади:
- Пропонує кандидатуру на посаду секретаря міськради, але затверджує її сесія. Якщо у мера немає підтримки серед депутатів, “своя” людина може не пройти.
- Пропонує кількісний і персональний склад виконавчого комітету. Рада може підтримати чи відхилити певні кандидатури. З іншого боку, міський голова може “проштовхнути” до складу виконкому своїх заступників, керівників відділів, комунальних підприємств, які є підконтрольними йому.
- Формує структуру виконавчих органів, апарату, їх штатний розпис. Особисто призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь, комунальних підприємств, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.
- Є розпорядником бюджетних коштів, але використовує їх лише за рішенням ради.
- Організує роботу міської ради та її виконавчого комітету, головує на їх засіданнях, здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету.
- Скликає сесії ради, вносить пропозиції, формує порядок денний сесій ради та головує на пленарних засіданнях ради.
- Має законодавчу ініціативу – вносить на розгляд ради проєкти рішень, проєкти програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету та звіту про його виконання.
- Підписує рішення ради та її виконавчого комітету. Забезпечує виконання рішень відповідної ради, її виконавчого комітету. Водночас міський голова наділений правом ветувати рішення ради та виконавчого комітету. Для подолання вето потрібно зібрати 2/3 голосів депутатів.
- Представляє територіальну громаду у відносинах з державними органами, об’єднаннями громадян, підприємствами незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах. Укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори.
- Видає розпорядження, які є внутрішньо організаційними чи стосуються процедурних питань (призначити, звільнити, уповноважити, відрядити, накласти дисциплінарне стягнення тощо). Вони не можуть бути нормативно-правовими актами, як рішення виконкому або ради.
Аналіз цих повноважень дозволяє зробити висновок, що постійна, щоденна влада у громаді реально зосереджена в руках голови. Але тригілкова система місцевого самоврядування – мер, виконком, рада, які перебувають під взаємним контролем, – не дозволяють одній особі узурпувати владу.
Щоправда, дехто з очільників міст намагається “обходити” систему, створюючи собі сприятливі умови керування. Причому не заради користі для усієї громади, а власне для себе та оточення. Таке відбувається, якщо голова має постійну підтримку більшості депутатів ради та сформував підпорядкований собі виконком.
Також на діяльність мера значною мірою впливає те, що він є політичною посадою, яку обирають. Намагання сподобатись виборцям, щоб бути переобраним, призводить до того, що міський голова здебільшого намагається робити помітні проєкти, де можна попіаритись та урочисто “перерізати стрічку”. Водночас він жертвує першочергово важливими або стратегічними речами, які дадуть ефект лише через кілька років. Звичайно, поступове оновлення водопровідних мереж не так помітно, як влаштування яскравих свят чи відкриття соціальних об’єктів, до яких, можливо, місцевий бюджет навіть і не причетний.
Тому представникам ЗМІ, активістам, мешканцям треба постійно тримати місцеву владу у тонусі – переглядати проєкти рішень, брати участь у громадських слуханнях, вносити ініціативи, відвідувати засідання ради, вимагати не формального, а реального звітування міського голови перед громадою.
Можливо, такі застереження не врятують громаду від непорядних дій, але можуть зменшити їхню кількість. При активній позиції громади і постійному контролі з’являється найбільша ймовірність ухвалення справедливих і ефективних рішень.
