Руслан Петренко — зараз головний сержант мінометного взводу, чоловік раніше служив з АТО, свій військовий досвід отримував безпосередньо на полі бою. Мешканець Часів Яру розповів про зворотну сторону армії, про труднощі, з якими зіштовхуються військові та проблеми, про які звикли мовчати в соціумі, як от алкогольну залежність.
Руслан Петренко мав можливість скористатися законним правом — не йти в армію, він є обмежено-придатним, однак на початку вторгнення вступив до лав ТРО. Нещодавно Руслан переніс операцію на хребті, проте продовжує служити у війську та захищає своє місто.
У 2015-му в інтерв’ю нашому сайту він також говорив про проблеми — залежності, несправедливість вирівнювання оплати тим, хто воює на передовій і знаходиться відносно у тилу на Донеччині. Говорив й про те, що потрапляючи в армію романтизм пов’язаний з бажанням захищати Україну швидко зникає, і саме тоді бійці вирішують наскільки вони реально готові це робити.
На сьогодні проблема вживання алкоголю нікуди не зникла.
«Стосовно матеріального забезпечення має бути на кращому рівні, тому що ми самі себе забезпечуємо тими самими гаджетами, квадрокоптерами і тд. Наша держава нас всім не забезпечує, ці всі речі вони повинні бути у нас», — розповідає Руслан.
Чоловік також зауважує, що місцева влада тривалий час ігнорувала те, що місто повинно бути добре укріплене, а гроші, які спрямовували на озеленення, як от Трояндову алею, краще було б вкладати в місцеву оборону.
Мотивація в армії
25 лютого, каже Руслан, Бахмут пішли захищати чимало місцевих, ці люди були патріотично налаштовані й мали чітку мотивацію. Відповідно на таких людей, можна покладатися в складні часи.
Але досі трапляються випадки, коли повістки в армії видають в якості покарання – порушникам комендантської години чи правила дорожнього руху. Такий спосіб мобілізації аж ніяк не сприяє підвищення бойового духу у горе-порушників, натомість він може нашкодити.
«В моєму розумінні такі люди не повинні бути в армії. Ось, наприклад, є 10 людей військових, вони повинні виконувати якесь бойове завдання. П’ятеро з нас адекватні і знають, що їм робити, двоє з них зовсім не хочуть бути в цьому окопі, третій буде якийсь алкоголік або наркоман, на жаль так буває, а двоє ще зовсім не розуміють, що вони вже на війні. Я розраховую на всіх людей, але ці п’ятеро будуть для нас тягарем», — розмірковує Руслан.
Про втрати в армії
Руслан не поділяє думки про нерозголошення втрат, також чоловік наголошує, що є багато людей, яких записали в категорію «зниклих безвісти».
«Ми знаємо, що їх немає в живих. Ми знаємо, що їхні тіла знаходяться на лінії фронту, їх неможливо звідти забрати, але до рідних не доносять цю інформацію, вони шукають своїх родичів через соцмережі або у кращому випадку рідним кажуть, що вони «зникли безвісти». Це не правильно», — каже військовий.
На думку Руслана вже зараз владі потрібно думати про хвилі мобілізації, адже серед особового складу є втрати, є поранені.
«Ми несемо втрати, як і російська держава теж несе втрати. Ця тема закрита, але так не правильно», — вважає Руслан.
Цивільні в місті
Бахмут. Фото: Facebook / Олексій Рева
За словами чоловіка, в місті люди залишаються з різних причин, цивільні не заважають військовим для ведення бойових дій, але вони створюють небезпеку для себе, залишаючись під обстрілами.
Зараз волонтери, загалом, більше допомагають цивільним, ніж військовим, каже чоловік, розмірковує, що, ймовірно, їм наразі це потрібніше. Руслан додає, що люди не виїжджають, зокрема через фінансові проблеми.
«Ми (ред. військові) зараз більш-менш забезпечені, у нас на це був термін, допомагає й наша зарплатня або якісь волонтерські зусилля», — розповідає Руслан.
Стосовно, проросійської частини населення в Бахмуті, чоловік має свою думку:
«Так, це є, це було й буде. Наше місто й до цього мало частину проросійського населення. Влада, цьому не надала потрібного значення», — каже чоловік.
Руслан наголошує, що потрібно було більше поширювати українського, популяризувати культуру в місті.
Життя в колективі
Руслан. Фото: особистий архів
«Кожна людина емоційно напружена, й цю напругу знімає по-різному. Хтось сексуально, хтось хоче фільм подивитися, хтось анекдот, а хтось пляшку горілки вип’є, і йому буде нормально. Буває таке, що сидиш і мовчиш, нема й чого сказати», — ділиться Руслан.
Чимало залежить від складу колективу, хлопці самі діляться на умовні групи – колективи за вподобаннями. Немає таких людей, щоб були окремо, зауважує Руслан.
Хлопці по 5, 6 10 людей живуть разом, разом готують їсти, мріють, що будуть робити далі після перемоги. Військовий також має мрію, хоче, щоб вцілів його будинок, в цю оселю родина вклала душу.
«Грошей й сил не шкода, хоча сил може й шкода, мені вже майже 50 років скоро буде. Мені хочеться ще залишити щось своїм дітям й онукам. Це моє рідне місто, мої рідні землі. Дуже багато тут друзів. Я знаю, що вони повернуться, я знаю дуже багато друзів, які повернуться навіть у вщент розбитий Бахмут, тому що у них все там», — каже Руслан.
Фото: особистий архів героя
Читайте також: «Будемо жити як сучасний Ізраїль», — бахмутянин з позивним «Завуч» про будні війни та думки на фронті
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
