Яким Бахмут побачив мешканець міста, фотохудожник Олександр Дяченко – читайте та дивіться у фоторепортажі.
Наразі в Бахмуті дуже просто минути квартал забудови і не зустріти жодної людини. Деяке пожвавлення на вулицях можна спотерігати десь від дев’ятої ранку до дванадцятої години. А в часи пік по-довоєнному, коли всі мали б їхати до роботи або з роботи до дому в місті або ще, або вже майже нікого не зустрінеш.
Місто еваюкувалося. Евакуйовано і пологовий будинок. Однак дехто ще й досі приймає важке рішення про розлуку з рідним затишним Бахмутом. Таку групу зустрів біля центральної полікліники міста – багато сумок, пакунків. Забирають з собою найцінніше. Те, що нагадує про життя ДО. Те, що неможливо залишити під можливі бомбардування від армії «братнього народу». І вся ця картина неабияк крає серце.
Цікаво, але роки зо три тому мав трохи дивне бажання сфотографувати центральну площу міста з верхньої точки на якомусь будинку без людей на ній. Декілька знімків, маскування в фоторедакторі і маємо «безлюдне» місто, яке могло вразити глядача світлини, звиклого до іншої картини мирного буття. Тепер це можна зробити одним натисканням на кнопку спуску затвору камери, але видовище вже не здається таким вже цікавим і викликає зовсім інші почуття – війна близько.
За цим зайняттям мене і застиг заступник міського голови з комунального господарства Олександр Марченко, який їхав вулицею Незалежності повз Перший Український Міжнародний банк по робочих справах. Так, каже, евакуація майже скінчилася, потік біженців майже припинився, і, коли в дні найбільших навантажень на перевізників від місьради людей було біля чотирьохсот, то ранком того дня до автобусу прийшло всього чотирнадцять людей (12 квітня – прим.ред). Але комунальне господарство продовжує стабільно функціонувати, хліб печуть, вулиці прибирають, троянди на набережній та по місту доглядають, готують до їх цвітіння.
А весна впевнено вступає у свої права. І також Олександр Марченко повідомив, що деякі біженці на захід України вже повертаються до Бахмуту. Причини різні – побутові, фінансові, душевні. Але повертаються. До тих, хто так і не спромігся залишити рідний Бахмут, бо вірять, що
Все буде Україна.
Олександр А. Дяченко, фото автора
