Білокам’янка є частиною Соледара, й школярі, які брали участь у проєкті, тимчасово відвідують школу саме там, поки їхня на реконструкції. Руїни заводу, які місцеві жителі бачать щодня, оголюють тутешні страхи – закриття підприємств, а відтак – зупинка життя, сконцентрованого довкола них. Водночас руїни підживлюють інтерес – чому так сталося і чи можна було цьому запобігти. Детально про ініціативу у матеріалі.
Київські художники Юрій Кручак і Юлія Костерєва представляють мистецьку ініціативу Open Place. Її діяльність ґрунтується на неформальній освіті та активному залученні людей до творчого процесу. «Я вірю, що мистецькі практики, які залучають людей не лише як глядачів, а й як співтворців, можуть сприяти змінам у суспільстві й стати поштовхом до розвитку культури у конкретному місці чи місті», – пояснює Юлія Костерєва.
Художники подали заявку на участь в арт-резиденції «Заземлення» від платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ саме з цією метою – залучити жителів Соледара до спільної роботи над мистецькими проєктами. А ще – до обміну знаннями й пошуку цінностей, які об’єднують.
«Ми виходимо з того, що мистецтво – це імпульс, який іде від однієї людини і може передаватися іншій. У цей момент формуються певні цінності, які їх об’єднують, – говорить Юрій Кручак. – І тоді, мені здається, людина гостріше відчуває не лише саме мистецтво, а й реальність, в якій живе».
Музика, підлітки й занедбаний завод
Митці не пропонували тему наперед, а сформулювали її вже під час резиденції.
«Ми оголосили опен-кол, на який відгукнулися підлітки – старшокласники місцевої школи та студенти училища, – розповідає Юлія Костерєва. – До початку резиденції ми не знали, скільки буде людей і якого віку. І тему заздалегідь не заявляли, щоб вже на місці шукати її з учасниками проєкту».
Разом із підлітками Максимом Трубачовим, Микитою Рудаченком, Іллєю Хархадіновим, Станіславом Горшковим, Андрієм Халіним, Владиславою Пахомовою, Миколою Лутковим та представником «Радіо Джа» Антоном Шваником київські митці створили два відео. У першому йдеться про занедбаний Білокам’янский завод вогнетривких матеріалів. В основі другого – пісня, написана учасниками проєкту.
«Наша робоча група складалася з підлітків, які цікавляться музикою і є учасниками гурту Rise the seventh, тому в них був запит на відео до їхньої пісні», – пояснює Юлія Костерєва.
Тема про занедбаний Білокам’янский завод вогнетривких матеріалів теж виникла не випадково.
«Це місце слугує своєрідною страшилкою для Соледара: що може статися, якщо «Артемсіль» припинить свою роботу і закриються соляні шахти. Ми намагалися разом із підлітками дізнатися, як цей завод виник, розвивався і розвалився, – розповідає художниця. – Мене, наприклад, вразило, що в 2012 році він ще працював. Минуло лише дев’ять років, а здається, що завод не працює вже років 50».
Разом із художниками підлітки шукали інформацію у краєзнавчому музеї в Бахмуті, зустрічалися з істориком та з експертом з економічних питань, знімали відео безпосередньо на руїнах. «Частина підлітків записали саунд-арт, який ми включили у відео про Білокам’янку. Це була імпровізація, але дуже атмосферна», – додає Юлія Костерєва.
Освіта за принципом «рівний рівному»
«Основна ідея нашої участі у резиденції – спільна робота з молоддю, – наголошує художниця. – Ми проводили дослідження, яке показало, що більшість дорослого населення Соледара до останнього часу було працевлаштовано на «Артемсолі». Водночас у підлітків вже немає ані такої можливості, ані бажання – працювати на підприємстві. Вони потребують більше різних варіантів, але поки мають лише кілька – або поїхати з міста, або створювати і розвивати тут якісь нові напрями ».
Передусім, Юрій та Юлія хотіли показати, що навчання і обмін знаннями можуть бути іншими і відбуватися за принципом «рівний рівному».
«Ми намагалися показати, що знання – це щось, що може бути створено, пережито, відрефлексовано і закріплено. Що можна не лише слухати, а й сперечатися, озвучувати власні думки, сумніви та ідеї, – розповідає Юлія Костерєва. – Ми намагалися створити в групі таку атмосферу, щоби кожен мав можливість і сказати, і почути. Бо слухати і поважати думку іншого – це важливо».
Юрій Кручак додає, що голос підлітка, як і голос будь-якої іншої людини, є важливим і рівноцінним. «Проблема сучасної української культури в тому, що вона здебільшого будується за принципом «я краще знаю, тому вас навчаю». Коли освітній процес будується за принципом «рівний – рівному», тоді можна створити цінності, доречні для нашого соціального середовища». – пояснює митець.
І додає: «У Соледарі є низові молодіжні ініціативи, які вже мають певну культурну цінність як для Донбасу, так і для України загалом. І дуже важливо їх підтримати».
Усі новини проєкту читайте на сайті ІЗОЛЯЦІЇ, а також у телеграм-каналі.
Матеріал підготувала Марія Семенченко.
