Війна вплинула на всі сфери нашого життя, навіть ті, на які ми не так часто звертаємо увагу. Ми поспілкувались з молодим науковцем Кирилом Івлєвим – мешканцем Часів Яру, який виїхав у Львів та знайшов роботу в місцевому музеї і продовжує наукову діяльність. А також від досвідченого науковця, соціолога Миколи Сидорова дізнались які перешкоди створила війна і чому так важливо підтримати наукову спільноту під час війни.
Кирило Івлєв вже довгий час займається історією. Навчався у Харкові, але спочатку війни був змушений переїхати до Львова та відмовитись від своїх планів на майбутнє, але не перестав займатись наукою. Нам вдалося поспілкуватись з хлопцем під час одного з прямих ефірів «Важливих балачок» повний запис ефіру дивіться за посиланням.
Молодий науковець, історик Кирило Івлєв. Фото Фейсбук.
«Я вважаю, що у кожної людини повинна бути своя «сродна праця», як казав Григорій Сковорода. Те, що подобається й приносить задоволення. Тому я займаюсь наукою, займаюсь історією, бо це в першу чергу просто мені подобається. З глобального, що змінилося в моєму житті: я планував вступати до Харкова на магістратуру, але з всім зрозумілих причин я більше не розглядаю цей варіант. Поки я знаходжусь у Львові й можу продовжувати займатись історією як робітник музею», – розповідає про своє захоплення Кирило Івлєв.
Доцент фізико-математичних наук, завідувач кафедри методології та методів соціологічних досліджень факультету соціології Київського державного університету ім. Тараса Шевченка Микола Сидоров також вважає, що наука це не про гроші та прибуток, а про захопленість та ідею.
«Це фрагмент фанатизму. Наукою може займатись тільки та людина, яка отримує насолоду від того. Наука з-під примусу складно уявити. Це склад людей, яким подобається створювати нові знання, отримувати простіші методи розв’язання задач. Розбагатіти на науці досить важко. Це потрібно зробити дуже потужне відкриття й показати як це можна втілити. А вже за втілення отримувати кошти. А молоді люди, які йдуть у цю галузь, найчастіше є освітниками. Вони чітко розуміють, що їх зарплата на перших порах буде дуже не великою. Молоді науковці мають розуміння скільки потрібно вкласти й скільки потрібно вивчити, щоб вийти на світовий рівень,» – розповідає соціолог.
Доцент фізико-математичних наук Київського державного університету ім. Тараса Шевченка Микола Сидоров.
Фото – сайт Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.
Кирило зазначає, що йому важко назвати себе науковцем у повному обсязі, бо він тільки розпочинає цей шлях, а науку бачить як щось цікаве й затягуюче.
«Я не погоджуюсь з тим, що наука є нудною та рутинною. Можливо це пов’язано з тим, що я займаюсь історією, а це передбачає багато досліджень, роботи з архівами. Це те, що захоплює. Мені цікаво досліджувати як люди сприйняли світ до нас», – розповідає юний науковець про початок своєї діяльності.
Микола Сидоров ділиться, чому молодих науковців зараз не так багато як було раніше – дуже мало студентів продовжують навчання в аспірантурі:
«По-перше, існує багато інших більш прибуткових варіантів заробляти гроші. А по-друге, сучасні тенденції так званої «кліпової» освіти, коли молодь вивчає все потроху й загалом, дають змогу використовувати ці знання, але не дають можливість породжувати нові. А наука це не про використання, а про створення нового достовірного знання».
Якщо ви вирішили займатися наукою, то вам стануть у нагоді поради для початківців:
- Оберіть свій напрямок
Наукою можна займатись в будь-якій галузі, але потрібно обрати ту, де вам комфортно й цікаво, тоді у вас буде мотивація продовжувати.
- Вивчайте іноземні мови
Щоб накопичувати наукову базу потрібно багато читати, в тому числі й міжнародних праць. Якщо ви знаєте мови, ви зможете отримати інформацію набагато швидше, ніж поки будете чекати неідеального перекладу.
- Виходьте на контакт з науковцями
Найчастіше вчені відкриті до розмов й охоче діляться своїми знахідками. Наукова спільнота готова підтримувати один одного, а в час цифрових технологій й розвинутих соцмереж дуже легко вийти на контакт з будь-ким та дізнатись більше інформації з першоджерела.
- Знайдіть наукового керівника
Самому складно починати, особливо коли ти не знаєш як та з чого. Саме тому легше навчатись разом з керівником, який зможе показати простіші кроки. Це не обов’язково повинен бути ваш викладач чи вчитель, просто знайдіть людину з цікавої для вас галузі, з якою вам буде комфортно працювати.
Після початку російсько-української війни майже у всіх галузях рухнули плани й змінились пріоритети. Наукову діяльність це теж не оминуло. Багато досліджень стали на «стоп» на невизначений строк, а багато взагалі перестали бути актуальними.
Кирило розповідає, що в період початку війни займався дипломною роботою й в нього не було можливості закинути наукову діяльність. Юний науковець навіть не думав про це, бо саме робота не давала йому зламатись в тяжкі часи.
«З одного боку, коли я писав роботу, то відволікався від того, що відбувалось навкруги й це давало мені ментальних сил. А з іншого боку, робота з історичними даними давала можливість зіставити історичні події та змінити пріоритети. Саме наукова діяльність стимулювала мене рухатись далі», – ділиться своїми емоціями хлопець.
Повномасштабне вторгнення дало науковцям ще більше перешкод та обмежень.
«Зараз складно дістати реактиви, чоловікам поїхати за кордон, щоб попрацювати на більш сучасній апаратурі. Соціальні дослідження, які планувались до війни, сьогодні просто не покажуть реальних результатів або будуть не на часі», – зазначає Сидоров.
Наразі Кирило працює в Домі Франка у Львові, бере активну участь у наукових та просвітницьких заходах. Фото Фейсбук Дім Франка.
«Гуманітаріям набагато легше ніж фізикам або хімакам, наприклад, бо ми потребуємо меншого фінансування. Але іноді наші дослідження потребували придбання цінних історичних експонатів чи паперів», – розказує свою точку зору юний науковець.
Хлопець розповідає, що у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка проводять заходи, щоб зібрати кошти й самотужки профінансувати дослідження або придбання цінних експонатів.
Для фінансової підтримки молодих науковців існують різні програми і конкурси.
«Є гранти міжнародного рівня, є можливості в Україні. Наприклад, конкурс від фонду Пінчука. Ми в інституті ім. Шевченка теж проводимо конкурс наукових робіт з аналізу соціальних даних вже шостий рік поспіль, щоб мотивувати студентів. Такі заходи допомагають розкритись студентам й більшість з них починає замислюватись про аспірантуру й знаходять місце роботи», – ділиться викладач Київського державного університету.
Війна не сприяє успішній науковій діяльності, тому науковці часто не втрачають можливість виїхати за кордон, щоб зберегти можливість продовжувати дослідницьку діяльність.
«Під час війни багато молодих науковців та аспірантів виїхали за кордон і влаштувались там на роботи в лабораторії. Потрапивши в нове наукове середовище, виявилось, вони зрозуміли, що наші науковці мають достатньо високі знання порівняно з європейськими колегами. Виявилось, що ми дуже недооцінюємо себе в науковій галузі», – зазначає соціолог.
Враховуючи такий відтік наукової спільноти, важливо під час війни спромогтися «втримати» науковців в країні, бо після перемоги буде складно знайти нових вчених, коли на це буде попит.
«Щоб «виростити» науковця, потрібно багато часу, грошей та ресурсів. Якщо зараз перестати спонсорувати наукову діяльність в Україні – науковців просто не залишиться: хтось знайде нову спеціалізацію, хтось виїздить за кордон. А коли з’явиться потреба в науковій діяльності – просто не буде людей», – підкреслює завідувач кафедри методології та методів соціологічних досліджень Микола Сидоров.
Нестача кадрів вплине на подальше майбутнє України, якщо державна влада не перегляне пріоритети. Вчений вважає, що саме наукова діяльність формує освітнє й культурне підґрунтя країни.
«Без науки країна не може розвиватись, а може тільки позичати. Скоротити фінансування наукової діяльності – найпростіше. Але це велика помилка з боку Держави щодо майбутнього», – акцентує увагу Сидоров.
Фото на головній Фейсбук Кирило Івлєв.
Матеріал підготувала Софія Бамбуля.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
