Дві «супермами з Бахмута» познайомилися близько трьох років тому, коли Альбіна Гребенюк роздавала гуманітарну допомогу мамам дітей з інвалідністю, а Ірада Гасимова її забирала. Жінки зійшлися на сильному бажанні зробити місто пристосованим до потреб їх дітей з ДЦП та почали це робити в складі громадської організації «Бахмут особливий». Після початку війни мами з дітьми змушені були евакуюватись до міста Стебник на Львівщині, де жили в непростих умовах. Але вони не опустили руки, почали допомагати іншим та створюють реабілітаційний центр для переселенців.
«Варто прийняти дитину такою, яка вона є»
Ірада Гасимова виховує двох дітей: шестирічну Асію та десятирічного Богдана, який самостійно не може сидіти, говорити та жувати. Їжу для хлопчика Ірада подрібнює у блендері.
«Пологи були дуже важкими. Мені багато разів пропонували відмовитись від дитини, приносили вже заповнені документи, лякали, що буде складно. Та я думала, що Богдана вдастся вилікувати, – пригадує Ірада. – Перші три дні син лежав у барокамері. Потім нас перевели до лікарні в Горлівці, а згодом – до діагностичного відділення у Донецьку, де протримали півтора роки. На реабілітаціях сину було дуже боляче. Він кричав, а я не могла цього винести. Я зрозуміла, що роблю йому тільки гірше, прийняла його таким, який він є, та перестала намагатись його змінити. Змирилась із тим, що він не піде, не говоритиме, не зможе жувати. Тоді і йому стало легше, і мені набагато простіше».
Ірада Гасимова та її син Богдан. Фото з архіву героїні.
Стан доньки Альбіни Гребенюк кращий: 16-річна Саша навчається у школі, може писати, малювати, а за умови проведення дороговартісної операції, можливо, навіть ходитиме. Зараз Альбіна сприймає особливість дитини спокійно, але спершу їй було непросто.
«Саша сіла у 2 роки, поповзла у 4, пішла приблизно в 11. Пам’ятаю свій стан, коли їй поставили інвалідність. Це повна апатія та депресія. Ціни на лікування були просто космічні: 4 100 грн на місяць, а пенсія складала лише 62 гривні», – пригадує Альбіна.
Саша та Альбіна. Фото з архіву героїні.
Альбіна шукала всі можливі шляхи для заробітку та впродовж 14 років вирощувала гливи на продаж у власному підвалі. Саша мала змогу кататись верхи на коні, на роликових ковзанах з підтримкою, на спеціальному триколісному велосипеді. Дівчина подолала стометрівку на Тернопільському марафоні, побувала в усіх обласних центрах України, крім Чернівців, і навіть підкорила Говерлу.
Влітку 2019 активісти шість годин на руках піднімали та спускали дівчину в полегшеному варіанті візка на вершину Говерли. Фото з архіву героїні.
Альбіна створила громадську організацію «Бахмут особливий» та бореться за можливості для дітей з інвалідністю у місті. Ірада, познайомившись з Альбіною, приєдналась до цієї боротьби.
«Нам пощастило, що ми зустрілися, зійшлися характерами та поглядами. Цього не вистачало раніше, коли ми були віч-на-віч зі своїми проблемами. Ми знаємо, як важко мамі одній, тож підтримуємо одна одну і готові зробити все для таких, як ми», – говорить Ірада.
На звернення «Бахмута українського» міськрада встановила спуск на тротуарі, яким Саша добирається до школи. Також за ініціативи організації в рамках проекту ЮНІСЕФ «Спільно» 11 грудня 2021 року запрацював денний центр перебування дітей. Незадовго до початку війни Альбіна та Ірада презентували також проект з пошиття реабілітаційного обладнання, та втілити в життя його не встигли.
«Ми не ті мами, які чекають на манну небесну, – пояснює Альбіна Гребенюк. – За два тижні до війни викликали фурор у виконкомі, пояснюючи, що хочемо шити обдуктори, хочемо працювати, аби мати змогу купити дітям якісні памперси. Хотіли показати приклад іншим мамам, щоб вони не впадали у відчай. Про проект знала навіть перша леді України. Мали 25 лютого презентувати його перед послом з Нідерландів. Але не судилося – почалась війна».
Відео з архіву Бахмут IN.UA
«Готували та прали для переселенців»
Після повномасштабного вторгнення спочатку донька Альбіни Саша спокійно реагувала на обстріли в Бахмуті, самостійно виповзала в коридор у разі небезпеки. Та невдовзі стала тривожнішою і днями сиділа в облаштованому мамою «укритті» з ковдри, подушок та іграшок. Мами теж відчули особливу тривогу, коли побачили біженців з Луганської області.
«Сидимо з Альбіною у кав’ярні, читаємо новини про війну. Під’їжджає автобус, з нього виходять люди з Рубіжного, Попасної. Без речей, холодні, голодні. Ми допомогли їм дістатися гуртожитків, до яких їх направили. Тоді прийшло розуміння, що у нас є будинки, продукти, а у людей – нічого. Тоді і почали ділитися своїм, готувати для них», – пригадує Ірада Гасимова.
Жінки скористалися запасами продуктів, які отримали від волонтерів в якості гуманітарки, та понад місяць носили до прихистків борщі, млинці, сирники, прали речі біженців. Відчували емоційний підйом завдяки такій допомозі. Згодом навіть отримали на цей проект, який назвали «Теплий Бахмут», грант від HelpUkraine, і закупили для переселенців пральні машинки.
Коли обстріли в місті посилились, жінки з дітьми, мамою Альбіни та племінницею Іради вирішили евакуюватись на Львівщину. Їх запросив пастор Василь Мороз, котрий чолює організацію людей з інвалідністю «Серце допомоги».
«Ще до воєнних дій ми мали організувати приїзд групи людей з Бахмута, але через карантин та інші обставини не вийшло. Я в перші дні війни подзвонив до Альбіни і запропонував їй їхати до нас», – розказує пастор Василь.
Ірада Гасимова, Альбіна Гребенюк та Василь Мороз у Стебнику, 2022 рік. Фото з архіву героїні.
Василь Мороз був добре знайомий з Альбіною Гребенюк, адже щороку привозив до Бахмута гуманітарну допомогу. На різдвяні свята вони з групою вірян колядували у Стебнику, співали різдвяних пісень. Збирали гроші, речі, їжу, та передавали на Схід України військовим і в Бахмут. У місті проводили різдвяні заходи для матусь і їхніх дітей, дарували коляски, палиці, памперси, обладнання для людей з розсіяним склерозом.
На бусі з підіймачем 5 квітня Ірада, Альбіна та їх рідні мали дістатись до вокзалу Краматорська, а звідти – евакуаційним потягом доїхати до Львова. Однак через обстріли маршрут змінили, і бус поїхав до Слов’янська. На вокзалі в місті на три тисячі людей було чотири волонтери, тож евакуація з візками далась важко. Через тисняву візок з сином Іради Богданом впав на залізничні рейки.
Про рішення поїхати жінки не жалкують. Так, уже після евакуації Альбіна Гребенюк дізналась, що двоюрідну сестру її доньки Саші, Настю Юрдоман, окупанти вивезли з Маріуполя у фільтраційний табір в Донецькій області.
У квартирі Альбіни в Бахмуті з червня живуть літні люди, які втратили домівку у селі Кленове Харківської області. Раніше в одній з кімнат вже був хостел для тих, хто не встиг перетнути лінію розмежування вчасно. Так Альбіна заробляла доньці на реабілітацію. Наразі бізнес Альбіни з вирощування глив у підвалі заморожений, але жінка не полишає ідеї повернутися в Бахмут і продовжувати там свою справу. Ірада ж не настільки позитивна відносно своєї домівки.
18 травня у підвальне приміщення гуртожитку, в якому жила Ірада, потрапив снаряд. Фундамент будівлі пошкоджений, тож не зрозуміло, наскільки безпечно там буде жити далі. Втім, деякі жителі досі лишаються в помешканні. Фото з соцмереж.
Пізніше львівський ілюстратор Іван Кипібіда намалював серію постерів про евакуацію Іради та Альбіни на замовлення благодійної організації, яка допомагає дітям-біженцям з особливими потребами. Жінки були зображені у костюмах супергероїв. Таке порівняння припало жінкам до душі, тож вони почали називати себе «Супермамами з Бахмута».
На коміксі дівчинка в комбінезоні – Ася, дочка Іради. На руках в Альбіни – син Іради Богдан. Дівчина на візку – донька Альбіни Саша. До Іради тулиться її племінниця Вероніка, 12 років. Жінка похилого віку – мама Альбіни. Ілюстрація Іван Кипібіда.
«Жили в будинку зі зірваною підлогою»
Пастор Василь Мороз, який запросив жінок до Стебника, має багатодітну сім’ю, тому не мав можливості поселити «супермам» з дітьми у власному будинку, але знайшов в оренду помешкання неподалік.
Переселенці з Бахмута в гостях у сім’ї пастора Василя Мороза в Стебнику. Фото з архіву героїні.
На жаль, будинок не був пристосований для дітей з інвалідністю, тож життя в ньому було для них справжнім викликом.
«Жили у поганих умовах. Люди навіть не хотіли здавати нам цей будинок, знаючи, що там. Чорнові роботи не були завершені, підлогу зірвано. Будинок не пристосований для зими: 10 липня ми топили піч. Але ми були ради і цьому, адже власниця пустила нас жити, навіть не бачивши», – коментує Альбіна Гребенюк.
Умови в орендованому будинку в Стебнику. Під ковдрами – четверо дітей та Альбіна Гребенюк. На ліжку спить її мама. Фото з архіву героїні.
В будинку Ірада та Альбіна мешкали втрьох ще з однією мамою, а дітей загалом було шестеро. Інших людей з інвалідністю селили в місцевий Центр реабілітації та до шести тимчасових прихистків. Ці прихистки не були підготовлені для людей з особливими потребами, тож жінки самотужки укомплектували їх необхідними речами та побутовою технікою.
«Супермами» придбали бойлер для нагріву води, пральну машинку, унітази, сушарки, чайники, праски, продукти, ліки, тонометри, глюкометри. В нагоді стали кошти, виділені на допомогу переселенцям ще у Бахмуті. Фото з архіву героїні.
Своїм землякам Альбіна та Ірада надсилали ліки та допомагали їм з евакуацією. Людей скеровували телефоном в дорозі, а на вокзалі їх зустрічали нові друзі «Супермам». Волонтери на прохання бахмутянок приїздили на вокзал навіть не в свої зміни, аби допомогти переселенцям. Ті, хто хотів евакуюватись за кордон, ночували в будинку жінок на розкладушках. Одного разу в будинку так зупинилось восьмеро чоловік.
«Одну маму дитини з інвалідністю ми півтора місяці вмовляли виїхати з Бахмута, пояснювали, що підхопимо її на будь-якому етапі. Доходило для сліз і криків. Нині ця жінка вже евакуювалась, а її домівка – зруйнована. Наскільки я знаю, в Бахмуті більше не лишилось дітей з інвалідністю», – розказує Альбіна.
Евакуація до Німеччини 14 липня. Фото з архіву героїні.
Коли 10 липня будинок у Стебнику довелося опалювати, жінки зрозуміли, що їм краще тимчасово поїхати до Бремену, що в Німеччини. Оренда житла в країні для жінок була надто дорогою, тому уся компанія живе в таборі для біженців. Там є усі умови для людей з інвалідністю: туалети, інклюзивні душі. Місцеві волонтери шукають для переселенців житло.
Жінки вивезли зі Стебника до Німеччини чоловіка з інвалідністю на ім’я Сергій.
Його вчать самостійно ходити в туалет, їсти, та оформлюють до будинку людей з інвалідністю. Фото з архіву героїні.
На долю Альбіни Гребенюк в Німеччині припало ще одне випробування: в її мами виявили онкологію та прооперували її. Втім, Альбіна радіє можливості боротися з хворобою за кордоном.
Жінки вважають корисним новий позитивний досвід, який отримують в Німеччині, та хочуть застосувати його в Україні.
«Є, чому повчитись в плані інклюзивності та реабілітації, – коментує Ірада. – Дітей з ДЦП, які не розмовляють, тут вчать говорити очима. Хочу навчити цьому сина та в подальшому використовувати таку практику у власному реабілітаційному центрі».
«Мами та діти зможуть почуватись у Стебнику як вдома»
Ірада та Альбіна мріяли створити реабілітаційний центр для людей з інвалідністю ще в Бахмуті. Їм необхідний був не просто центр перебування, де дитину можна лишити на 2-3 години, а центр денного догляду. В такому хабі дитина може перебувати цілий день, а мама – повноцінно працювати, або ж вирушити у визначену за законом відпустку на 10 днів.
Коли жінки повернуться з Німеччини, вони зможуть реалізувати свій проект у Стебнику. У реабілітаційному центрі під назвою «Теплий Бахмут» житимуть діти з інвалідністю та їх мами-переселенки, які втратили житло через російську агресію. Загалом в організації Альбіни та Іради – 37 мам, і усі вони (і не лише вони) зможуть отримувати послуги у центрі.
Влада Стебника надала Іраді та Альбіні під реабілітаційний центр двоповерховий будинок на 350 квадратних метрів. Фото з архіву героїні.
«Хоча Стебник перебуває в курортному місці, всього за 2 км від Трускавця, і земля тут користується попитом, нам без перешкод виділили класну будівлю колишнього ЖЕКу. Вона невелика і потребує капітального ремонту, однак є величезний підвал на 130 квадратних метрів, який можна обладнати під спортзал», – коментує Альбіна.
«Супермамам» вже пожертвували 30 тис. доларів на ремонт. Спеціально для жінок спеціаліст Денис Чабан із Запоріжжя за дві доби безкоштовно розписав кошторис. Гроші зібрав Метью Крайсман – американець, який допомагає «Бахмуту особливому» вже 8 років. Він розуміється на потребах людей з інвалідністю, адже сам має брата з аутизмом. Крайсман і в Стебнику продовжив допомагати бахмутянам та активно привертав увагу благодійників до їх потреб.
«Коли ми жили в тому будинку, до нас по кілька разів на тиждень приїжджали спортсмени, художники, різні люди з США. Метью показував їм, у яких умовах ми живемо, розказував, що сталося із нами, як це страшно та боляче. Пояснював, що ми тут тримаємо свій фронт, боремося за демократію, багато робимо для переселенців. Ми не могли стримати сліз, постійно були з червоними носами. Звісно, умови нашого життя дуже контрастували з тими, які мали мами дітей з інвалідністю в Америці. Наша історія відгукнулась в серцях у людей. Вони були вражені, плакали разом із нами», – розказує Альбіна.
Територію майбутнього центра на волонтерських засадах прибиратиме паства Василія Мороза (на фото із переселенцями). Фото з архіву героїні.
Щойно завершаться базові ремонтні роботи, і «супермами» матимуть можливість топити пічки, вони планують заїхати в будинок та облаштовувати простір власними силами.
«Поспимо на килимах. Є фарби, які не смердять, тож будемо разом із дітьми розфарбовувати стіни в кольори, які підходять для дітей з аутизмом, – мріє Альбіна. – Величезну роботу потрібно зробити, щоб кожна мама, яка прийде у «Теплий Бахмут», та кожна дитина з інвалідністю почувались як вдома, могли наповнювати собою цей будинок».
Зважаючи на розміри приміщення, в ньому зможе мешкати до 12 осіб, включаючи дітей. Причина, зокрема, і в ковідних обмеженнях, які необхідно особливо пильно враховувати при догляді за людьми з інвалідністю. Після ремонту Альбіна та Ірада окремо збиратимуть кошти на коляски, ходунки, спеціальні велотренажери та інші засоби для реабілітації.
До проекту планують долучити психолога Андрія Кузнєцова із Бахмута (на фото позаду), з яким Альбіна та Ірада давно співпрацюють. Наразі чоловік допомагає постраждалим від війни у Львівській області. Фото з архіву героїні.
Жінки планують не просто надати переселенцям притулок та створити умови для реабілітації дітей, а і працевлаштувати мам. Альбіна Гребенюк, зокрема, мріє працювати та накопичити кошти на операцію, яка дозволить її дитині ходити. А це – не менш, ніж півмільйона гривень.
«У деяких мам немає освіти, але вони можуть займатися реабілітацією людей з інвалідністю, адже мають великий досвід. Також займатимемося додатковими роботами. Варіантів багато: вирощувати перепелів, гриби, виконувати роботи з озеленення, шити. Ми не повинні сидіти на шиї цього міста, маємо самі себе годувати», – коментує Альбіна.
Серед інших амбітних планів – створення ще одного реабілітаційного центру у Стебнику. Наразі жінки ведуть перемовини із місцевою владою про надання ще одного приміщення, аби можна було розселити більше переселенок. Але найбільша мрія жінок – перемога України над ворогом та можливість повернутися до рідного Бахмута.
На головній ілюстрація Іван Кипібіда
Матеріал підготувала Ганна Пешкова.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
