Волонтер, активіст ГО “БахмутУкраїнський”, геодезист Віктор Горобець
На сторіночці в Фейсбуці автор розповідає власні спостереження за станом державного кордону, про те як з війною на Донбасі змінилися стосунки між прикордонниками України і Росії.
Тиждень з двадцять другого березня працював на північно-східному кордоні України. Вражень – безліч. На жаль, катастрофічно немає часу перетравити усе і втиснути у пристойний есей… Тому нотатки сумбурні і смикані, як усе моє життя по відрядженнях…
Наш кордон у жалюгідному стані. Йдучи уздовж контрольно-слідової смуги видно усе аматорство господарства прикордонної служби. На кожен кілометр – від двох до чотирьох стовпів, орана смуга – метрів п’ять, рів між Україною і колишніми братами – завширшки у півметри і стільки ж вглиб: бідолашним крокодилам геть не розвернутися… Смугу нашим прикордонникам доводиться орати власними силами. Добре, що майже усі – місцеві, у кожного свої паї і своя тракторна техніка… Дякувати Богу, платять непогано. Але над порядком треба працювати.
З боку РФ зі стовпами ще гірше: на два десятки кілометрів я бачив не більше п’яти… Натомість деінде натягнуто колючий дріт. Щоправда ці ділянки – коротенькі і тримається він на кілках з сухої осики, та за виключенням однієї ділянки вже повалився. Єдина ділняка, де він більш-менш впевнено стоїть – тримається на іншій породі дерева. Підозрюю, ненадовго. Чому росіяни використовують суху осику – незрозуміло. Можливо, через наявність навколо осикових лісів; можливо, існують інші причини. Оті б осикові кілки та путінській команді в груди!
А природа навколо – чудова. Нелякані звірі, первісний степ, листвяні й соснові ліси ваблять першими пролісками і пропонують відпочити від гуркоту технополісів… Зайці підходили майже впритул, байбаки вітали свистом, вовки пильно стежили з балок, гуси різали клинами небо, косулі поважно крокували і навіть дики кабани перебігали дорогу у клопотах. Отак розкладеш багаття, насмажиш сала – смакота! Аж робити не хочеться, але треба…
Кордон – потрібен. Потрібен, аж кричить. Фактично, він – здебільшого умовний. Як поділити ставок? А комиши навколо? Вони, начебто, і не потрібні, але земля – державна… Прикордонники оповідають, що відношення колег з російського боку змінилося. Не сказати, що гранати кидають, але розмови через смугу – припинилися. Тримаються подалі. Відповідно інструктують і наших. Місцеві, коли ми вийшли до одного з російських прикордоних населених пунктів так, що можна було кинути монетку в город приватної садиби, негайно зателефонували «куди треба» і наші рухи почала відслідковувати патрульна машина, яка згодом передала нас своїм прикордонникам. Одначе ті ближче ніж за кілометр не наблизилися, хоча і вистояли весь час нашого перебування на лінії розмежування. УАЗ «Хантер» із зеленою смугою на боці я бачив виключно в оптику електронного тахеометра…
Я не знаю, що буде далі, але і місцеві мешканці, і наші прикордонники глибоко впевнені: ніякої стіни не буде. Цілком можливо. Але я свою роботу виконав. Решта нехай залишиться на совісті інших людей.