Донецькій прес-клуб зробив невеличкий аналіз наявних вільних просторів, де можна займатись творчістю, прийти, як-то кажуть, «з вулиці», коли заманеться, спілкуватись будь з ким, кого там побачиш, і для цього не потрібно бути учасником якоїсь організації чи клубу, бо ти сам можеш запропонувати творчу ініціативу і втілити її. 

Такий простір у Краматорську назвали молодіжною платформою «ВІЛЬна ХАта», і одному з його організаторів, Миколі Дорохову, на початку грудня 2014 року доводилося одне й те ж пояснювати багатьом і багатьом. Потім роз’яснення з’явилося на стартовій сторінці «Вільної Хати» в соцмережі, так воно виглядає і зараз: «У Хаті можна бути самим собою, розслабитися та відчути себе вільним від буденності. Тут можна поспівати, потанцювати, пограти на гітарі, провести репетицію гурту, послухати цікаву людину, почитати книжку, подивитися фільм, зробити домашнє завдання, попити кави чи перекусити. Це місце обміну. Обміну ідеями, думками, книжками та обіймами».

Вам не здається, що на тлі цих слів тихо звучить приємна, ненав’язлива легка музика і вас огортає аромат кави? Якщо так, тоді ви починаєте відчувати атмосферу неформального освітнього та мистецького простору, який його відвідувачі одразу скорочено назвали ВільХа.

Ідея не тільки прижилась у Краматорську, а й стала заразливою для сусідніх міст, де створені також креативні майданчики. Важлива особливість: для будь-кого тут усе безоплатно. А ще тут не ділять відвідувачів на «місцевих» і «приїжджих», тобто переселенців, сюди нікого не запрошують спеціально – але завжди на вас чекають.

Ідею креативного майданчика Микола Дорохов привіз до Краматорська зі Львова, де брав участь у проекті Львівської освітньої фундації «Схід-захід». Там він вперше відвідав молодіжний неформальний клуб для відпочинку і творчого розвитку. Нічого подібного він не бачив, і вирішив неодмінно організувати такий самий у себе на Донеччині. Підтримати приїхали знайомі Миколі громадські активісти, працівники  Львівської освітньої фундації Андрій Левицький, Юрко Дідула. Львівська освітня фундація допомогла знайти організацію, що виділила гроші на оренду приміщення, а вже ремонт і створення бажаного інтер’єру ініціатори та їхні добровільні помічники робили власними руками. 6 грудня 2014 року молодіжна платформа  «ВІЛЬна ХАта» урочисто відкрилася і з того часу не буває порожньою. Хіба що в офіційний вихідний (понеділок).

Координатор проекту «ВІЛЬна ХАта» Микола Дорохов у Краматорську на запитання, як змінилася ситуація щодо можливостей для неформального спілкування в місті з появою  «Вільної Хати», відповідає коротко і впевнено:

– Ситуація в місті і регіоні змінюється потроху. Наприклад, у тому ж самому Краматорську, крім Вільної хати, є ще Відкритий коворкінговий  простір «Free UA»  (Коворкінг – coworking, англ. — означає «разом працюють» — це обладнаний всім необхідним для роботи простір, що здається в оренду будь-кому на необхідний термін — день, тиждень, місяць – ред.). У Старому місті (народна назва одного з районів Краматорська – ред.) відкрився Центр для літніх людей. Ще ми допомагаємо активістам з інших міст також розвивати такі платформи.  У Дружківці — «LESYA HUB», у Бахмуті — це вільний простір «Майстерня». В Красноармійську з’явився «Молодіжний квартал», у Слов’янську — «Теплиця».

Одразу підхопили ідею створення креативних майданчиків місцеві активісти Слов’янська, які назвали свій вільний осередок Платформа Ініціатив «Теплиця». 16 травня 2015 року відбулося відкриття молодіжної платформи, підтримку якій також надала Львівська освітня фундація. Один з представників фундації Любомир Лещук невдовзі став співкоординатором цього вільного простору. Майже рік він був у відрядженні на Донеччині. Своє рішення працювати на буремному сході пояснював так:

– Я сам зі Львова. Коли мене брали на роботу, попередили, що це надовго. Але мені самому було цікаво, трохи важко сидіти вдома і займатися якимись дурницями, коли в іншій частині країни таке твориться. І це був такий певний вихід для мене  – як можна долучитись до подій, де я би був максимально корисним. Мета здійснюється. Спочатку був у Краматорську, згодом переїхав до Слов’янська. Переконався, що прекрасні люди всюди, у мене з’явилося багато друзів. «Теплиця» створювалася як майданчик для комунікацій, вільний простір, де б люди спілкуватись, реалізовувати власні ідеї. А ще – це прагнення організувати громадянське суспільство через такі місця для комунікацій.

А у Дружківці не було такої потужної матеріальної та організаторської підтримки досвідчених громадських активістів. Проте це не стало на заваді створення громадської ініціативи Культурний простір «LESYA HUB» («Леся хаб»). Рушійною силою проекту стала Ганна Бондаренко. Заспеціальністю вона графічний дизайнер, а працює художником-оформлювачем у бібліотеці… здогадалися, з якою назвою? Так – бібліотека імені Лесі Українки. Значення доданого слова «хаб» Ганна пояснює як «центр інтересу і діяльності». Потреба у створенні майданчика, подібного «Вільній Хаті», і тут відчувалася через відсутність місць для спілкування людей, схильних до творчого відпочинку. Ганна  згадує:

– Майже рік тому, коли ми обговорювали ідею створення креативного майданчику, думали: лише на літо, на декілька місяців, і все. Але ідея почала набирати обертів, до ініціативної групи додалися люди, нас уже 30 осіб. Ми велика дружня родина. Наша особливість у тому, що, приходячи в «LESYA HUB», ти знаходиш собі нових друзів. Ми не беремо жодних членських внесків. Ми вкладаємо свої сили, час, ніякої матеріальної вигоди не отримуємо.

 Назві вільного простору для спілкування «Майстерня» у Бахмуті передувала невеличка історія. У викладі активістки громадської організації «Моя єдина», однієї з організаторок «Майстерні» Анни  Бокової це звучить так:

–   В місті немає місць, затишних, комфортних, де б збиралися творчі люди, де можна обмінятися ідеями, навчитися нового (на некомерційній основі –ред). На створення такого місця нас наштовхнув молодіжний рух «Літературна середа». Молоді люди щосереди збиралися, читали свої вірші, відомих авторів, обмінювалися думками. Але у них не було свого приміщення. З комунальними підприємствами, бібліотеками не склалося: то їх обмежували по часу, вимагали орендну платню, в кав’ярнях – доводилося щось замовляти. Спочатку вони збиралися у ка’вярнях, потім у міському центрі культури та дозвілля, потім пішли на приватні квартири. Але там мало людей може розміститися, запрошували тільки найближчих друзів… Ми ознайомилися з досвідом «Вільної Хати». З часом зрозуміли, що нам підійде колишній магазин будматеріалів, який називався «Майстерня», який на той момент не працював вже пару років. Це магазин керівника нашої громадської організації Сергія Ніколаєнка. Це він утримує приміщення. Ми почали спілкуватися з хлопцями та дівчатами з літературного середовища, проводити майстер-класи, кінопокази, навчальні класи для дітей, поступово формується певна атмосфера нашої «Майстерні».

Наскільки вільні вільні простори?

Якщо кожен може творити на власний смак і розсуд, то чи не спіткає ідею вільного майданчика розбрід і хитання? Ні,  не спіткає.

З досвіду існування креативних майданчиків стає зрозумілим, чому ці простори працюють ефективно і дотримуються певних правил. Один із координаторів «Теплиці» Любомир Лещук, пояснює систему роботи, що склалася з урахуванням потреб відвідувачів.

 –  Окрім того, що ми даємо людям простір для спілкування, ми займаємося окремими напрямками: неформальна освіта, соціальна робота і урбаністика. Стосовно розкладу заходів (хоча це нудне слово тут не підходить, але ж іншого поки що не придумали – ред.). Ми тут дуже гнучкі, і розклад на наступний тиждень плануємо наприкінці попереднього. Інколи нам зручніше робити якісь акції постійними, інколи – навпаки, вони повинні бути унікальними, тобто раз чи двічі, і більше немає в них потреби. Щочетверга працює художня майстерня у Слов’янську. Це одна з волонтерок, Каріна Чернишова, прийшла і запропонувала: давайте буду вчити людей малювати. Сама прекрасно малює, і погодилася безоплатно проводити уроки живопису. Народ приходить зі своїми фарбами, олівцями, і вони з нею малюють, і час від часу роблять якісь виставки. Дівчинка сама висловила бажання зробити це – і чому б не підтримати таку хорошу ініціативу.

 «Навчайся. Твори. Відпочивай». Від самого початку і до сьогодні цей девіз для «Вільної Хати» у Краматорську залишається актуальним. Керівник проекту Микола Дорохов також наголошує, що  виробилася досить чітка система планування:

–     Кожну неділю або понеділок ми викладаємо свій розклад. Це зручно відвідувачам. У нас є заходи, які повторюються, але все ж таки простір залишається вільним. Усе планується з урахуванням того, щоб був вільний час, і можна якісь нові заходи додати. Все узгоджується. А ще, окрім Вільної Хати, у нас є дві нові творчі гілки: дитячий центр «Творча Хатинка» і  творча майстерня Вільної Хати.

У дружківському «LESYA HUB» та бахмутській «Майстерні» задуми скромніші: «ВІЛЬна ХАта» створювалася під патронатом Львівської освітньої фундації, і в них були певні ресурси, — розповідають координаторки Ганна Бондаренко та Анна Бокова. — А ми намагаємося зрозуміти потреби нашої громади, мешканців міста, молоді, щоби стати цікавими. А щоб наші простори стали популярними, заходи мають бути періодичними: наприклад, по суботах ми граємо в «Мафію» та настільні ігри. Всі ми активна молодь і в будні дні займаємося робочими справами, але саме у вихідні ми можемо організувати в бібліотеці культурно-дозвільну програму». А ще у «Майстерні» планують створити клуб пластилінової мультиплікації для дітей. Поступово налагоджують зв’язки, збираються розвивати такі напрямки, як кінопокази, культурно-літературні середи, семінари, майстер-класи. «У кожного з нас є основна робота, де заробляємо гроші, — пояснює Анна Бокова, — а «Майстерня» — це у всіх хоббі».

«Свої, не чужі»

Отже, маємо вільні креативні майданчики, відкриті для спілкування, розвитку творчих здібностей і відпочинку будь-кого, хто відчуває потребу у суто емоційному підживленні, видимих знаків визнання «свій, не чужий». Найбільше цього потребують переселенці, яких у Краматорську, Слов’янську, Дружківці, Бахмуті дуже багато, враховуючи близькість до лінії розмежування сторін. Яким чином вони можуть скористатися новими можливостями, що з’явилися в громадських (у кращому розумінні цього слова) центрах творчості, культурного збагачення, спілкування, відпочинку?   Над цим розмірковує  Любомир Лещук:

–    Це дуже велика проблема, я маю на увазі вимушено переміщених осіб. Їх постійно роблять жертвами. Їм насправді і так не дуже легко, довелося покинути будинки, родини, втратити родичів. І ще так окремо виділяти, що ці люди переселенці, вони жертви, їм треба допомагати – це трохи некрасиво. Минуло майже два роки від початку конфлікту, коли люди почали масово переїжджати кудись, емігрувати. З історичної точки зору міграції, переміщення, у тому числі пов’язані з війною, є нормальними. Неодноразово таке траплялося і в історії України. Просто незалежна Україна таких процесів не знала, і тому для нас це трошки диво. Звичайно, до нас приходять переселенці — творчі, креативні, просто в них сталася біда. Ми їх підтримуємо, дуже рідко розпитуємо, як то було, як вони евакуювалися. Навіщо їм нагадувати про погане, якщо можна показати щось хороше. Якщо можна показати, що на тому життя не закінчується. Хороші приклади, коли люди, потрапляючи у складні обставини, навпаки, отримували набагато більше і починали жити набагато краще. Це насправді дуже складне питання – переселенців, вимушено переміщених осіб, тут усім треба бути дуже обережними з цим. Тому що, знаєте, коли ми говоримо про літніх людей – це одне, а коли ми говоримо про підлітків чи студентів, у яких це було ось недавно – то вони можуть триматися, триматися, триматися, а потім – якась дрібничка, і в них істерики, депресії і тому подібне.

Коли люди масово покидали будинки, їхали туди, де нікого не знають, не розуміли, що їм робити, то такі організації, як «Крим СОС» чи «Донбас СОС» були дуже актуальні. Штаби для переселенців, центри надання юридичної, гуманітарної допомоги були вкрай важливі. Але якщо подумати логічно: півтора, два роки уже минуло з того часу, і в принципі, уже кожна адекватна людина мала можливість облаштуватись. Якщо в тебе ціль життя не стоїть напиватися або просити милостиню, тоді ти змушений дати собі раду.

 Координатор проекту «ВІЛЬна ХАта» з Краматорська Микола Дорохов такої ж думки:

– Як казали мої колеги, ми не виділяємо переселенців  і не бачимо в цьому потреби. Тут багато до нас приходить молоді, старших людей, вони знайшли собі друзів тут. Коли приїздиш в нове місто – ти один, нікого не знаєш. Сюди прийшов, познайомився з людьми, і в тебе є спільні знайомі, однодумці. Немає потреби виділяти їх. Ми усім даємо можливість розвиватися, цікавитися новим, пізнавати нове і знаходити собі друзів. У нас буває так, що є організації, які працюють з переселенцями, можуть попросити приміщення, щоб провести захід. Ми даємо безоплатно.

Анна  Бокова з «Майстерні» уже згадувала, що цей креативний майданчик з’явився у Бахмуті завдяки шанувальникам поезії, які шукали приміщення для проведення літературних вечорів по середах:

– Ми не поділяємо людей на переселенців/не переселенців. До речі, організатор «Літературної середи», — це переселенка з Луганська Ганна Симонян. Вона сама захоплюється поезією, пише, і півтори року тому започаткувала цей рух для мешканців міста. Не варто робити окремо якийсь Клуб переселенців, тому що це віддаляє людей один від одного. Приходять до нас студенти внз-переселенця – Горлівського педінституту іноземних мов. А одна з викладачів цього закладу у недавній бесіді відзначила, що вже не відчуває себе переселенкою. Ми з нею говорили про те, що такі місця творчої активності, які з’являються у багатьох містах, теж говорять про зміну свідомості людей. Люди починають розуміти, що вони хочуть, куди рухатися, об’єднуються у групи за інтересами, щоб займатися саморозвитком. Я вважаю, що люди мають відчувати себе просто людьми, а не переселенцями. Вони мають прийти (в «Майстерню» — ред.) на таких самих умовах, як і я, для того, щоб їм було комфортно. Так, спочатку вони говорили: «Нам потрібна була матеріальна та психологічна допомога, а зараз ми хочемо бути звичайними людьми, і не хочемо повертатися в той «стан переселенців».

Якщо різні творчі люди, які створили навколо себе для інших вільний простір, де кожному доступна розкіш бути самим собою, в один голос твердять: варто перестати публічно розділяти людей на «місцевих» та «понаєхавших», і дати кожній людині, незалежно від реєстрації, зайняти власне місце в колі друзів та творчих однодумців – то це взагалі добрий знак для нинішнього громадянського суспільства.

Шукайте у своїх містах такі теплі творчі компанії. У вільних просторах на вас чекають завжди, і ви не будете самотні. Тож приходьте, будь ласка, без запрошення!

 Контакти:

 Молодіжна платформа ВІЛЬна Хата (ВільХа)

http://vilha.pp.ua/

https://www.facebook.com/vilha.ua/

http://vk.com/vilnahata

vilhavilha@gmail.com

Краматорськ, пр. Миру, 9

Тел: 066 60 90 256, 063 50 42 800

Координатор проекту  Микола Дорохов

 *

 Платформа ініціатив «Теплиця»

http://vk.com/teplycya

https://www.facebook.com/groups/teplycya/

Слов’янськ, вул. Василівська 49 (колишня вул. Жовтневої Революції)

teplycya@gmail.com

Телефон: 066 500 50 20

Координатор проекту Ганна Авдіянц

 *

Громадська ініціатива Культурний простір «LESYA HUB» («Леся хаб»).

https://vk.com/lesyahub

https://www.facebook.com/lesyahub

lesyahub.dru@gmail.com

Дружківка, Енгельса, 112, бібліотека імені Лесі Українки.

Тел. 099 607 62 90

Координатор проекту Ганна Бондаренко

*

Вільний простір «Майстерня»

https://www.facebook.com/prostirmaysternya/

https://vk.com/club108227844

Бахмут, вул. Горбатова, 2

Координатор проекту Анна Бокова

 

Контрольний пункт пропуску в Станиці Луганській працює щодня. Для проїзду автобусом Харків – Станиця Луганська, Станиця Луганська – Харків кожному пасажиру потрібно мати при собі паспорт, неповнолітнім – свідоцтво про народження, довіреність (якщо один з батьків відсутній). Перетнути лінію розмежування можна в період з 8:00 до 18:00.

Понад 10 років компанія Сервіс Бус успішно займається організацією пасажирських перевезень по Україні, в тому числі і регулярних рейсів Харків – Станиця Луганська. Власний автопарк сучасних і містких автобусів європейських марок дозволяє надавати послуги на високому рівні, а професіоналізм водіїв – гарантувати своєчасне прибуття до місця призначення.

Комфорт і безпека наших клієнтів – понад усе: на час поїздки кожному пасажиру буде оформлена страховка.

Харків-Станиця Луганська на автобусі: актуальний розклад на 2021 рік

Автобуси Харків – Станиця Луганська відправляються щоденно. Для обслуговування маршруту ми використовуємо тільки сучасні автобуси європейського класу – Setra, VanHool, Man, Scania, які оснащені зручними м’якими кріслами, кліматичними та медіа- системами. Просторі і чисті багажні відсіки позбавлять від необхідності розміщувати багаж у салоні.

Розклад

Ми склали графік маршруту офіційного рейсу Харків Станиця Луганська таким чином, щоб пасажири точно встигли пройти через блокпост.

Маршрут прямування:

Харків – Чугуїв – Ізюм – Слов’янськ – Краматорськ – Дружківка – Костянтинівка – Бахмут – Лисичанськ – Сєвєродонецьк – Новоайдар – Щастя – Станиця Луганська.

Відстань від Харкова до КПП в Станиці Луганській 366 км, час у дорозі 8 год. Наші автобуси заїжджають на автовокзал.

Ціна квитка 400 грн.

Коли ви обрали дату і час відправлення, можна забронювати місця на сайті компанії і оплатити їх онлайн. Бронювання може бути здійснено і по телефону. Наші менеджери дадуть відповідь на всі запитання й допоможуть підібрати оптимальні місця для поїздки. Крім того, ми залишили можливість оплати проїзду водієві безпосередньо перед відправленням.

Телефони:           (095) 222-30-30            (068) 222-30-30                  (093) 222-30-30

Довіряйте свої подорожі надійному перевізнику, телефонуйте вже зараз.

На правах реклами.

Надати допомогу пацієнту з гострим інфарктом міокарду за лічені хвилини – аж ніяк не фантастика. Саме так діють фахівці КНП “Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги”. Тут цілодобово приймають пацієнтів з з усієї південної частини Донеччини Вугледара, Волновахи, Нікольського району тощо.

Про це повідомляє Національна служба здоров’я України.

Після окупації Донецька виникла також гостра потреба у створенні потужного кардіологічного центру в південному регоні. Такий центр створили на базі Маріупольської міської лікарні швидкої медичної допомоги. У закладі зробили ремонт, закупили сучасне обладнання (ангіограф, монітори та багато іншого). Тут є палати інтенсивної терапії, кардіореанімація, працює бригада інтервенційних кардіологів, які можуть виконувати ендоваскулярні втручання на коронарних артеріях.

«Коли до нас привозять людину з інфарктом, лікувати її починають ще в приймальному відділенні. Не пізніше ніж за 20-30 хвилин ми “відкриваємо” закупорену артерію в операційній і пацієнт виживає», – пояснює Про будні, нововведення, переваги та плани закладу розказує директор КНП “Маріупольська міська лікарня швидкої допомоги” Сергій Орлеанський.

Діє система телеметрії, – лікарі з машини швидкої допомоги надсилають до лікарні повідомлення (зокрема кардіограму) про стан хворого. Черговий лікар оцінює цей стан і на момент приїзду машини уже готовий діяти.

У лікарні працює оновлене обладнання, запроваджені сучасні протоколи лікування, тому заклад був готовий підписати договір з Національною службою здоров’я України (НСЗУ) щодо лікування гострого інфаркту міокарда. Лікування відбувається за бюджетні кошти.

З липня 2020 року пакет з надання допомоги під час гострого інфаркту міокарда став «вагомішим». З квітня це було 16 тисяч гривень, а з липня 2020 року – 30 тисяч.

«До того, як ми почали практикувати стентування, летальність у разі інфарктів була досить високою – майже 15 відсотків. Сьогодні вона знизилася більш ніж удвічі», – каже директор лікарні Сергій Орлеанський.

У медичному закладі планують розвивати й інші напрями кардіології. Наприклад, аритмологію, лікувати “миготливу” аритмію.