Тридцятирічна Марія жалкує, що досить довго терпіла насильство від свого співмешканця. Коли агресія чоловіка, що в стані алкогольного сп’яніння нападав на жінку, перекинулась на дітей, вона вирішила як раніше не зупинятись на заяві в поліцію і дійшла до суду, який видав обмежувальний припис на півроку, впродовж цього терміну чоловік не може навіть наближатись до родини.
«Коли рукоприкладство торкнулось моїх дітей, настала точка кипіння. Я звернулася до Управління молодіжної політики та відділу «Бахмутське бюро правової допомоги». Справа почала вирішуватись на мою користь. Мені забезпечили виїзд, щоб запобігти побоїв і насильства, і почали робити запити до відділку поліції, вимагати надати нам 10-ти денний терміновий заборонний припис. Ми отримали цей припис і завдяки йому отримали рішення суду на півроку про обмежувальний припис на кривдника. Всі пункти обмежувального припису в нашому випадку суд задовольнив. Він не може наближатись до помешкання, до роботи, до місця навчання, не має права з нами спілкуватись сам, або через когось з близьких, дізнаватись про нас», – розказує жінка.
Матір трьох дітей каже, що зверталась в поліцію, але дільничні, що декілька разів змінювались не приділяли особливої уваги цій справі.
«Чоловік спочатку не знав, що я зверталась в поліцію, коли його викликали до відділку на бесіду до дільничного, казав, що усвідомив, що буде виправлятися. В нас було фізичне, емоційне, інколи економічне насильство. Тобто були випадки, що забирав мною зароблені гроші, і не вважав за потрібне давати на утримання родини. На той період я працювала не офіційно, підробляла так сказати, за цей рахунок інколи приходилося кормити себе, дітей і чоловіка. В моїй ситуації це було, коли чоловік був у стані алкогольного сп’яніння, думаю, що буває по-різному», – пояснює жінка.
Марія розповіла, що вона не платила судовий збір та не сплачувала за захист в суді, єдине на що знадобились гроші – харчування під час перебування в іншому місті.
«Дітям потрібен повноцінний раціон, а завдяки тому, що ти знаходишся в іншому місті, ти не можеш влаштуватись на роботу, копійку заробити. Я проживала у притулку десь біля місяця, знаю, що цей період може бути і більшим. До цих витрат краще підготуватись», – радить жінка.
На питання чи не хоче Марія ділитись своїм досвідом і підтримувати психологічно жінок, які теж зазнали насильства, Марія сказала, що в неї нова робота, крім того потрібно забезпечити нагляд для дітей, і зовсім немає вільного часу. Головна порада, яку вона хоче дати жінкам – не терпіти насильства:
«Якщо раз руку підняв на цьому це не закінчиться. Я раджу не терпіти так довго, як я. Як тільки починається насильство треба звертатись до відповідних органів, піднімати всіх, щоб здобули обмежувальний припис, допомогли зробити спокій жінці, дітям, рідним».
Марія каже, що коли вони виїжджали з Бахмута, діти розуміли, що це була вимушена дія. Сьогодні навіть рідна дитина категорично проти спілкування. Чоловік обмежувальний припис не порушує, але жінка каже, що навіть після його закінчення не хоче спілкуватись і навіть бачитись з кривдником:
«Нічого вже не зміниться. Якщо людина почала розпускати руки на дітей, то це вже загублена людина».
До кого за допомогою може звертатись жертва насильства?
Зазвичай жертви домашнього насильства не охоче розповідають свої історії, домовитись про телефонне інтерв’ю нам допомогла начальниця Бахмутського бюро правової допомоги Оксана Болотюк. Правозахисниця каже, що в її практиці вже було п’ять обмежувальних приписів. Чотири випадки – фізичне насильство щодо співмешканок чи жінок, що перебували у шлюбі, один – психологічне насильство, що вчиняв син відносно до матері і молодшого брата.
«Якщо це фізичне насильство людина, як правило, зразу звертається в поліцію, в лікарню – в травмпункт, довідки якого теж можуть надаватись до суду. Потім проводиться судово-медична експертиза. Вже після цього людина звертається в Бюро правової допомоги. Для звернення в суд ми запитуємо витяг з реєстру досудового розслідування, можуть бути свідки, документи про шлюб, народження дитини тощо», – пояснює Оксана Болотюк.
В Бахмутській поліції повідомили, що в 2019 році складено 435 протоколів по ст. 173 ч.2 (вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми). Є випадки, коли по відношенню до одної і тієї ж людини, складено декілька протоколів. В 2018 році складено 316 протоколів. В поліції не можуть пояснити з чим пов’язане таке значне підвищення кількості випадків насильства – чи підвищується загальний рівень насильства в суспільстві, чи жертви більше почали заявляти про такі випадки.
Начальниця Управління молодіжної політики та у справах дітей Людмила Махничева розповіла, що перелік суб’єктів взаємодії, до яких можна звертатись з приводу домашнього насильства можна подивитись на сайті міськради за посиланням.
«В наше Управління з приводу насильства зверталось близько ста людей, один випадок стосувався насильства над дитиною. Хоча закон працює декілька років, ми отримали тільки два обмежувальних приписи. Нажаль в місті немає спеціаліста, який може працювати з кривдником по спеціальним програмам для кривдників. Психологині Центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді можуть працювати тільки з жертвами. Така проблема не тільки в Бахмуті, подібних спеціалістів бракує і в інших містах. Ми також плануємо створити в місті притулок для жертв насильства, але поки що конкретних термінів немає, все пов’язано з бюджетом. Сьогодні відсилаємо жінок в обласний притулок», – розповідає Махничева.
Психологічне насильство також можна припинити
Щодо психологічного насильства начальниця Бахмутського бюро правової допомоги Оксана Болотюк каже:
«В поліції, як правило, не вбачають кримінального правопорушення в психологічному насильстві і просто вносять дані журнал. До мене звернулась жінка, якій я допомогла отримати обмежувальний припис на сина, який протягом шести років в стані алкогольного сп’яніння ображав і погрожував матері і молодшому брату. Жінка зверталась весь цей час в поліцію, складали протоколи більше десяти разів, були постанови про штрафи. Він був на обліку в Центрі сім’ї дітей та молоді, вони теж профілактику проводили. Нічого на нього не впливало. Хотіли примусово лікувати, звертались до психіатра, але в Україні немає примусової госпіталізації, тільки добровільна».
Правозахисниця каже, що в подібних випадках важливо підключати свідків, поліція має опитати сторони, провести попереднє розслідування. Якщо вони зафіксували випадок та прийшли до висновку, що було вчинено психологічне насильство, що проявилось в погрозах, принижуванні, образах рідних, мають скласти протокол і передати його до суду.
«Проблема в тому, що поліція часто не вірно складає протокол і дуже часто суд відправляє протоколи на доопрацювання. Протокол має бути складений відповідно до Закону. Коли суд повертає на доопрацювання, і в поліції не встигають доопрацювати в трьох-місячний термін, людину не можна притягнути до відповідальності. Тобто людину можуть визнати винною, але не покарають ніяк. Тому важливо проконтролювати, щоб були вірно вказані всі прізвища, імена, по батькові, номери статей, наявність свідків, вказано особу, яка склала протокол, та потерпілу особу, щоб не було дописувань та вказані пояснення кривдника, тощо. Якщо протокол складений вірно такі справи суд може розглядати без сторін», – пояснює правозахисниця.
Оксана Болотюк розповідає, що історія з видачею припису на 6 місяців на цьому не закінчилась, син не виконує рішення суду – приїжджає і знову ображає близьких, тому треба знову звертатись до суду.
«Я знайшла десь з десяток випадків в реєстрі, коли відкривались впровадження по невиконанню обмежувального припису. Поліція фіксує, вносить в ЕРДР, проводять розслідування, суд виносить вирок. У нас такої практики поки що немає, але потрібно вже мабуть запроваджувати. Суд може дати один рік обмеження волі, і звільнити від відбування покарання з випробовувальним терміном іспитовим строком, може заарештувати людину на строк до 6 місяців. Людина буде на обліку в центрі пробації. В деяких випадках, суд зобов’язував пройти пробаційну програму для кривдників. В нашому центрі пробації є такі спеціалісти. Проблема в тому, що направити туди можна тільки особу, що отримала вирок по обмеженню волі і звільнена від покарання з іспитовим строком. В цивільному впровадженні суд також може зобов’язати пройти програму для кривдника, але в Бахмуті немає відповідної організації, яка цим наразі займається. Я читала про досвід Львівської обласної державної адміністрації, вони закупили цю соціальну послугу у громадської організації. Можливо і нам варто так вчинити в Бахмуті», – пояснює начальниця начальниця Бахмутського бюро правової допомоги Оксана Болотюк.
Чим доповнилось законодавство з протидії домашньому насильству
Закон про запобігання та протидії домашньому насильству прийнято 7 грудня 2017 року. Як пояснила Оксана Болотюк, цим законом закріплені суб’єкти взаємодії, які постраждали від домашнього насильства – це суд, національна поліція, місцеві адміністрації, заклади охорони здоров’я та освіти, Центри сім’ї дітей та молоді, служба у справах дітей, центр пробації, система безоплатної правової допомоги, прокуратура, громадські організації, орган пробації, терцентри. Всі ці орган покликані допомагати жертві насильства.
Цим законом внесли дуже багато змін в інші закони і ввели поняття домашнього насильства
Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи
Законом розширено коло суб’єктів – це і подружжя, і колишнє подружжя, і люди, які перебували в сімейних відносинах, прописані різні види насильства, введено поняття обмежувального припису, програми для кривдника, програми для постраждалої особи.
«Обмежувальний припис тимчасово обмежує права особи, яка здійснила домашнє насильство. Законом ця особа називається кривдник. Якщо на підставі оцінки ризиків суд дійде до висновку, що може буде повторне вчинення насильства, а людина як правило звертається коли з’являється загроза життю, то буде винесено рішення про видачу цього припису. Ми подали п’ять заяв і просили заборонити перебувати в місті загального проживання, наближатись на відстань 100 або 200 метрів, заборонити спілкуватись телефоном, листуватись. Максимальна термін дії обмежувального припису – шість місяців. В нас є три випадки коли вимоги повністю задовольнили, два – частково задовольнили», – пояснює Оксана Болотюк.
У якості покарання кривднику в адміністративному правопорушенні суд може накласти штраф до 680 гривень, це не вигідно для сімейного бюджету. Є інша санкція – громадські роботи від 30 до 40 годин, або адміністративний арешт на строк до 7 діб.
«На одному з роз’яснювальних заходів в поліції, ми обговорювали також це питання, бо цю статтю (адміністративний арешт) зазвичай не використовують. По Україні я чула такі ганебні випадки, коли суд призначає громадські роботи, а чоловік не приходить, і покарання кажуть виконувати дружині. Тобто адміністративний арешт, можливо, найкращій варіант в такому випадку», – додає Болотюк.
Одна з функцій закону по протидії насильству – формування нетерпимого ставлення до насильства у суспільстві.
«Під час нашого роз’яснювального заходу в поліції, я запитала в поліцейських, чи розцінюють вони домашнє насильство як приватну справу чи як суспільну. Хтось з учасників відповів, що це приватна справа. Але це не вірно. Коли люди так будуть вважати, вони не будуть з цим боротись. Мета цього закону в тому числі – формування нетерпимого ставлення до домашнього насильства і визнання його як порушення прав людини і суспільну небезпеку», – наголосила правозахисниця.
Даний текст вийшов за підтримки проекту незалежних ЗМІ Донеччини від “Донецького інституту інформації” у співпраці з Посольством Нідерландів в Україні