Детально розбираємо законодавчі зміни, спрямовані на попередження розповсюдження коронавірусу з правозахисницею, суддею Артемівського міськрайонного суду Ольгою Федорів.
Яким нормативним актом регулюється введення карантину на території України?
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211, зі змінами, внесеними Постановою від 16 березня 2020 року №215. Повноваження на встановлення карантину належать Кабінету Міністрів України на підставі статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розкажіть які основні зміни відбулись у чинному законодавстві у зв’язку з необхідністю запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 серед населення України?
17 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким не лише здійснено відповідні законодавчі зміни а й установлено певні правила та заборони.
Не зупинятимусь на кожному положенні Закону, опишу лише ті, з якими найчастіше матимемо справу. Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтею 44-3. Відтепер адміністративним правопорушенням вважається порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Тому важливо слідкувати та знати про рішення, які приймає, до прикладу, міська рада з цих питань.
Складати протоколи про такі адміністративні правопорушення мають право посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції), а здійснювати розгляд справ – судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів за місцем вчинення правопорушення. За вчинення правопорушення винна особа нестиме відповідальність у виді штрафу в розмірі від 17 000 грн до 34 000 грн, та від 34 000 грн до 170 000 грн, якщо це посадова особа.
До статті 325 Кримінального кодексу України внесено зміни. Зокрема, за порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, визначена відповідальність у виді штрафу від 17 000 грн до 51 000 грн або арешту на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на строк до 3 років.
За загальним правилом, Законом України «Про відпустки» передбачена можливість виходу у відпустку без збереження заробітної плати на термі не більше 15 календарних днів на рік. Відтепер термін перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати може тривати довше, за погодженням працівника з роботодавцем, у випадку встановлення Кабінетом Міністрів України карантину.
Які інші нові правила та заборони встановив законодавець?
Якщо коротко, то названим Законом від 17 березня 2020 року установлено, що на період карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних саме із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19): роботодавець може доручити працівникові, виконувати протягом певного періоду роботу вдома, а також надавати працівнику за його згодою відпустку; роботодавець може змінювати режим роботи органів, закладів, підприємств, установ, організацій, зокрема щодо прийому та обслуговування фізичних та юридичних осіб; з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом; забороняється проведення планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На період дії карантину або обмежувальних заходів та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі; примусове виселення із житла та примусове стягнення житла (житлових будинків, частин житлових будинків, квартир, кімнат у квартирах, кімнат, житлових секцій чи блоків у гуртожитках, інших жилих приміщень), що належить на праві приватної власності громадянам України, під час примусового виконання рішень судів щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги; примусове виселення громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг із жилих приміщень у будинках державного, громадського житлового фонду та житлового фонду соціального призначення.
Одні з найважливіших положень Закону стосуються також внутрішньо переміщених осіб. На період карантину або обмежувальних заходів та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється:
þ прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання;
þ зупинення публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” видаткових операцій за поточним рахунком внутрішньо переміщеної особи за відсутності проходження фізичної ідентифікації;
þ здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Чого, окрім обмеження відвідування закладів освіти, стосується карантин?
Кабінет Міністрів України заборонив до 3 квітня 2020 року:
– проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
– роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв’язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту;
– регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями);
– перевезення понад 10 пасажирів одночасно в одному транспортному засобі у міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспорті, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах у звичайному режимі руху;
– перевезення понад 10 пасажирів одночасно в автобусах, які виконують регулярні пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах в режимі маршрутного таксі;
– заїзд на територію автостанцій автобусів, які здійснюють перевезення пасажирів у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні, та реалізацію власниками автостанцій квитків автомобільним перевізникам, які виконують такі перевезення;
– перевезення пасажирів метрополітенами міст Києва, Харкова і Дніпра;
– перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому).
Як, на Вашу думку, такі обмежувальні карантинні заходи співвідносяться зі свободою пересування?
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Свобода пересування гарантується також міжнародними договорами, такими як Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, учасником яких є Україна.
Однак право вільно пересуватись не є абсолютним та може бути обмежене за певних умов. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ці обмеження повинні бути передбачені законом, необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Простішими словами, держава може обмежити свободу пересування, якщо такі обмеження будуть передбачені законодавством, здійснюватимуться, зокрема, для захисту здоров’я осіб. Варто пам’ятати, що законодавчі акти, якими встановлюються обмеження, повинні бути доступні для населення, правила поведінки чітко сформульовані для того, щоб кожен зміг передбачити наслідки своїх дій. Обмеження повинні бути застосовані пропорційно. До прикладу, оцінюється баланс між правом вільного пересування та необхідністю забезпечення права на найвищий досяжний рівень здоров’я, зрештою і права на життя. Також такі обмеження мають бути здійснені у найменш можливий обтяжливий спосіб, бути тимчасовими та переглядатись з певною періодичністю. І, що найголовніше, ці заходи застосовуються без дискримінації за будь-якою ознакою.
Насправді оцінювати доцільність застосування тих чи інших обмежувальних заходів ще складніше на практиці. Проте відповідальні особи безумовно повинні це робити, зважуючи необхідність запровадження нових правил поведінки.
Також зауважу, що статтею 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах карантину. На територіях, де встановлено карантин, вони можуть, серед іншого, установлювати особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів; запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води; установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів.
Однак не потрібно забувати, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування є такими ж агентами держави як і центральні органи. Тому обмежувальні заходи права вільного пересування, які застосовуються на місцях, повинні проходити перевірку на дотримання наведених умов.
Як щодо інших прав людини?
Зрозуміло, що ситуація, яка склалась, впливає не лише на свободу пересування. Як на мене, важливо не забувати про право на повагу до приватного життя. Це право є теж не абсолютним та підлягає обмеженням в тому числі для захисту здоров’я. Ми можемо бути поставлені в умови повного спостереження, а тому приватність та цінності, які так довго виборювали впродовж історії, можуть стати в залежність від страху втратити здоров’я.
За Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права, держава повинна створювати умови, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби. Звичайно, такі умови відповідатимуть економічному розвитку держави та наявним можливостям, однак не допустиме нехтування хворими, які мають інші захворювання, аніж те, яке стало підставою для встановлення карантину.
Не зважаючи на запроваження будь-яких обмежень, ми не повинні забувати про необхідність дотримання прав людини.
Чи перебувають на розгляді у суді справи щодо обмеження свободи пересування під час карантину?
За інформацією судді-спікера Артемівського міськрайонного суду Донецької області О.С.Конопленко, такі справи в суді відсутні.
За повідомленням прес-служби Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня, до цього суду надійшла позовна заява щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 березня 2020 року №287-р в частині, що стосується тимчасового з 17 березня по 3 квітня 2020 року закриття пунктів пропуску через державний кордон для міжнародного пасажирського залізничного, повітряного, автомобільного (для автобусів) сполучення.
До речі, цим же розпорядженням тимчасово заборонено перетинання державного кордону на в’їзд в Україну для іноземців та осіб без громадянства, крім визначених винятків.
Також розпорядженням від 14 березня 2020 року №291-р тимчасово, до 3 квітня 2020 року, припинено роботу контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та виїзду з неї, крім пропуску, зокрема: громадян України та членів їх сімей, місце проживання яких в установленому законом порядку зареєстровано в Автономній Республіці Крим або м. Севастополі, а також їх транспортних засобів, вантажів та іншого майна — на в’їзд; громадян України та членів їх сімей, місце проживання яких в установленому законом порядку зареєстровано за межами Автономної Республіки Крим або м. Севастополя, а також їх транспортних засобів, вантажів та іншого майна — на виїзд.
Іншими словами, до прикладу, громадянин України, зареєстрований в АРК або м.Севастополі, з 16 березня до 3 квітня 2020 року не може покинути територію АРК через контрольний пункт.
Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України» на своєму веб-сайті повідомила про подання правовим радником Громадського центру правосуддя м.Татарбунари Ю.Лісовою 19 березня позовної заяви до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання незаконним та скасування розпорядження КМУ №291-р. Цитую автора: «Основні положення позову полягають у тому, що свобода пересування може обмежуватись тільки законом, а розпорядження КМУ – не закон. Але навіть якщо це не брати до уваги, така заборона у відношенні Криму дискримінує громадян України за ознакою місця реєстрації. Адже всім іншим громадянам не заборонено пересуватись всередині країни, в’їжджати та виїжджати неї. З незрозумілих підстав, така дискримінуюча заборона встановлена для людей, яким необхідно переміщуватись з (в) тимчасово окуповані території. Кабінет Міністрів України створив таку ситуацію, коли громадянин України може повернутись на підконтрольну територію України з Російської Федерації, або будь-якої іншої країни, але не може в’їхати в Херсонську область з АР Крим, і у зворотному напрямку також.».
Тож чекаємо рішень суду, якими буде надано оцінку оскаржуваним розпорядженням КМУ. До слова, оспорюються два окремі розпорядження КМУ, а не постанова, якою встановлено умови введення карантину на території України, про яку йшлося вище.
Чи перебувають на розгляді у суді інші справи, пов’язані з введенням карантину?
За відомостями, наданими прес-службою Артемівського міськрайонного суду Донецької області, у провадженні суду перебуває 5 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ольга Федорів – кандидатка юридичних наук, суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області.
Як повідомляє сайт Української Гельсінської спілки з прав людини, суддя також залучена до викладання у Національній школі суддів України для кандидатів на посаду судді, працівників апарату суду.Вищу юридичну освіту отримала у Львівському національному університеті імені Івана Франка на юридичному факультеті. У 2014 році у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого захистила кандидатську дисертацію на тему «Правовий режим земель лісогосподарського призначення» (спеціальність 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право»). Закінчила дистанційне навчання від Лувенського католицького університету (Бельгія) на тему «Міжнародне право з прав людини», а також дистанційне навчання від Утрехтського університету (Нідерланди) на тему «Права людини для відкритих суспільств». Окрім того, Ольга завершила чимало навчальних програм у Національній школі суддів України.
Ольга Федорів також займається проблематикою захисту прав людини на Сході України. У 2018 та 2019 роках брала участь у Форумах суддів Донецької та Луганської областей, організованих Програмою Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні спільно з Асоціацією розвитку суддівського самоврядування, де, зокрема, виступила з доповіддю про проблемні питання щодо відновлення втрачених судових проваджень, які залишилися на тимчасово непідконтрольній Уряду України території. Протягом вересня – листопада 2019 року проходила курс за програмою Ради Європи з питань внутрішнього переміщення.
