Доля цієї жінки схожа на багато інших, яким, з початком війни, довелося виїхати з рідного міста та кинути все, що будувалося протягом життя. Але все ж таки забрати найцінніше – любов, бажання не зупинятись, жагу до життя, насолоду від кожного нового дня. Читайте у нашому матеріалі про Ірину Яценко – молоду жінку, мати, спортсменку, підприємця та її нове життя в Бахмуті.
“Я просто закохалася в це місто! Не можу надихатися його повітрям, люблю його доглянуті красиві вулички! У нас в Макіївці суцільний промисловий район, а в Бахмуті – всюди парки, квіти. А люди! Знаєте, інколи я думаю, що це повинно було статись зі мною, щоб доля звела мене з новими друзями”, – каже вона.
Родина живе в невеликій квартирі на околиці міста. Купили таку, на яку вистачило грошей. Бахмут обрали саме тому, що він дуже схожий на рідне місто – відчуттями та людьми.
Але переїзд до Бахмута відбувся не відразу.
Війна для Ірини почалась, як для всіх – в 2014 році, але жінка, ще майже рік, жила і працювала в окупованій Макіївці. Там вона мала власну справу з ремонту та виготовленню одягу і взуття, власноруч збудовану домівку, діти ходили до дитсадка та навчались в школі, друзі, родичі, добрі знайомі – життя тривало.
“Я постійно питаю себе: “Чому я покинула своє налогоджене життя?”. Нас не гнобили, бізнес не забирали, ми навіть з чоловіком не боялися висловлювати свою проукраїнську позицію там. Але розуміла, що так буде не завжди – багато хто з друзів почали “прославляти” Росію, знайомі чоловіки пішли воювати в ряди “ДНР”, в школі був жах – діти співали “совєтские” пісні, носили пилотки. Я зрозуміла – не зможу пристосуватися, не зможу жити з любов’ю в серці до України, а на людях носить георгіївські стрічки, я не хочу для своїх доньок невідомого майбутнього”, – розказує Ірина Яценко.
Приймати рішення все одно було важко – залишити бізнес, що приносив прибуток, любимий будинок, оточений квітами, без підтримки зануритись в незнайоме життя. Спочатку Ірина з родиною жили в Святогірську, потім переїхали до Харкова.
“Думали – у великому місті багато можливостей і для розвитку нашого бізнесу, і для навчання дітей. Так, старша донька навчалась в елітній школі, але з іншим було важче – висока плата за оренду квартири, не зручно діставатися на роботу та в школу, занадто швидкий темп життя. І ось, витративши всі накопичення, ми залишили Харків і перебралися в Бахмут”, – розказує Ірина.
Жінці з чоловіком, доньками та котом довелось неодноразово перетинати лінію розмежування. Бувало, що й ночували на блокпостах, а кота шукали в кущах, бо він жахався вистрілів. Тепер у родини є собака, яку взяли з притулку, та ще один кіт, якого врятували від смерті
Зараз я маю шанс почати життя спочатку – ніхто мені не скаже: “Ірино, ти ж раніше так не робила!” Наважитись бути собою – це мій вибір!
Ірині з чоловіком пощастило – вони змогли перевезти дещо з обладнання та розпочати власну справу вже на новому місті. Завдяки тому, що жінка постійно розвивається, підвищує кваліфікацію, шукає можливості, вона виграла грант на підтримку бізнесу від ПРООН. За додаткові фінансові кошти придбали ексклюзивне обладнання і тепер в Бахмуті можна пошити чохли для авто, зробити декоративні подушки на качелі, замовити сумку або гаманець зі шкіри ручної роботи.
Як і на багатьох інших підприємців, на родинний бізнес Ірини вплинув карантин, запроваджений через пандемію “COVID19”. Але жінка намагається бачити не лише негативні сторони, а й знаходити переваги в ситуації.
“Так, ці останні два місяці були тяжкі. Наша діяльність попала під обмеження, праця за телефонними замовленнями не приносила грошей. Але “бум” на захисні маски допоміг вижити. Я кажу чоловіку: “Дивись, інші зовсім не працюють, а ми працюємо, заробляємо ще й борги віддаємо!” – каже Ірина.
Ірина також освоює Інтернет-продажі, для цього записалась на онлайн курси.
Ми любимо свою роботу. Мені подобається спілкуватись з різними людьми, чути їх історії. Я вмію зі старого взуття зробити красиве
та нове і мої клієнти вдячні за це.
Ще Ірина з минулого життя забрала з собою спорт. Кожного ранку, незважаючи на погодні умови, жінка виходить на пробіжку. Спочатку бігала сама, зараз вже зі знайомими. Нещодавно Ірина організувала першу в Бахмуті бігову естафету, на який зібрались бігуни з різних міст Донецької області та навіть з Харкова. Під час карантину разом з молодшою донькою брали участь у всеукраїнських бігових марафонах, які організовувались онлайн.
Жінка має надію, що в Бахмуті колись створиться бігове товариство.
Я обожнюю бігати: приємна музика звучить в навушниках, разом зі мною біжить вітер, а я потопаю в повітрі та насолоджуюсь сходом сонця
Ірина – кандидат спорту з художньої гімнастики. Втілити в життя мрію та займатись професійно спортом не вдалось, але жінка займається з дівчатами спортивною гімнастикою, причому робить це безкоштовно. Серед її вихованців – неодноразові призери міста, області, кандидати у майстри спорту, деякі вже самі стали фітнес-тренерами.
“Я щаслива це робити. Якби не війна, звідси б не поїхали тренера. В Бахмуті є класна спортивна база, є дівчата спортсменки, та їм потрібна допомога саме жінки-тренера. Подобається мені просто дарувати свій досвід, час. Я кайфую від цього, аж дух захоплює, ніби з парашутом стрибаю – кожного разу, коли моя дівчинка на килим виходить!”
Вікторія Кожаріна мати дівчинки Ганни, яка вже кандидат у майстри спорту по спортивній гімнастиці, каже, що з приходом Ірини дівчатка стали краще займатись, у них з’явився ще більший інтерес до спорту.
“Ірина займається з ними як хореограф, заняття проходять під музику. Жінка сама по собі пластична, красива, не неї приємно дивиться, а саме головне, що вона постійно сама показує як треба робити ті чи інші вправи. Дівчата легко переймають, повторюють за нею, роблять це з задоволенням. Причому вона вимоглива до них, але це необхідно в їхній справі. Я дуже рада та і моя донька також, що Ірина займається з ними”, – говорить Вікторія.