Музика супроводжує наше життя на пробіжці, у тролейбусі, у торгових центрах і соцмережах. А на карантині, вона допомагала подолати самотність і покращити емоційний стан. Не завжди таке просте задоволення було доступне. Зараз навіть неможливо уявити, що наші батьки, бабусі і дідусі відчували брак музики чи стикалися с заборонами на її прослуховування. Як це було, ми дізнавалися у мешканців села Покровське.
Не лише Кобзон і Лещенко
У часи цензури й так званих “ворожих голосів”, коли під забороною, або контролем були як закордонні радіо, так і музика, люди все ж намагалися вийти за рамки. Пропонованого контенту було недостатньо для тогочасних меломанів.
Люди переписували з касети на касети музику, яку могли почути один в одного.
Процедура переписування музики проходила з магнітофона з увімкненою піснею, яку збиралися скопіювати на магнітофон з чистою касетою та мікрофоном. При такому записі зберігалися навколишні звуки.
“Якось батько з другом записали пісню Висоцького, і поміж тексту пісні чутно було “здавай”, бо паралельно запису грали у карти” – говорить мешканка села Покровське Олена. Пізніше, почали писати на невеликі касети, які були досить популярними до 2000-х років, додає Олена і показує фото з родинного альбому.
Зважаючи на періоди касети відрізнялися за розмірами, незмінним був лише спосіб копіювання.
Бабини — великі касети з магнітною стрічкою, у 80-х з’явилися вже касети менші за розмірами МК60, МК180 залежно від хвилин. З бабіни записували через мікрофон приймача на інший пристрій. Хтось міг купити, чи привіз зі столиці, де купив у фарцівників у великих містах, касету. Привіз додому, похвалився друзям, які у силу не достатнього розмаїття музичних стилів того часу і собі бажали слухати музику, що подобається у будь-який час. В магазині можна було купити чисту касету, без запису. Заборонена була музика емігрантів, які виїхали з СРСР у 1970-1980 рр, Віллі Токарєв, наприклад. До виходу фільму “Місце зустрічі змінити не можна” у вільному доступі не було навіть улюбленого барда багатьох поколінь радянської доби Володимира Висоцького. Його, до речі, копіювали найчастіше.
Фото з відкритих джерел
Радіолюбителі/радіохулігани
«Тебе чують на великі відстані: твій голос, твою музику. Ти можеш познайомитися з кимось, коли ще не було цих телефонів. Радіолюбителі з’явилися тоді, коли і радіо. Просто не всі йдуть законним шляхом, а просто хуліганять. Їх ловлять і забирають апаратуру, особливо злісних штрафували» – говорить радіолюбитель Валерій. Така доля не оминула і його:
«В 1979, чи 1980, точно не пам’ятаю, одразу після армії. Поїхали на Отаманське з хлопцями, а вдома поставив касету на магнітофон, а з собою узяв транзистер. Музика грає, ми її слухаємо.
Міліція приїхала додому, забрали всю цю апаратуру, мене і вдома не було. Прийшов – а тут акт технічної експертизи. Поїхав до міста, почав розбиратися. Ну що, на суд, оштрафували на 30 рублів тоді».
Щодо заборонених на той час хвиль «Радіо Свобода», чи «Голос Америки», говорить, будь-хто міг послухати на будь-якому приймачі. Купив приймач, увімкнув короткі хвилі, і слухай собі.
Наразі справу полишив, але думає над тим, аби поновити хобі:
«Справа ж не в тому, щоб з кимось зв’язатися на купленій апаратурі. Радіолюбитель – це «любитель». Це не пішов і купив, і працюєш по усьому світу, це не цікаво. Радіолюбитель хоче сам створити щось нове, або щось допрацювати, щось зробити таке, чого ні в кого немає, щоб воно запрацювало».
Сьогодні, говорить Валерій, радіолюбителів серед молоді не дуже багато:
«У молоді просто немає такого бажання. В мій час почути чийсь голос у приймачі – це було дуже цікаво, навіть дивовижно. То зараз це звичайна справа, і не лише голос, а і побачити людину. Просто пройшов той час».
Спільноти радіолюбителів та радіоклуби мали відповідні дипломи та категорії, залежно від кількості країн, працювали з усім світом: «У мене, наприклад, Німеччина, Італія, але немає підтвердження зв’язку – QSL-картки, бо це все через радіоклуби проводилось».
Радіолюбителі мали свої позивні, у Валерія, говорить був такий: US6ITY”
Радіоклуби все ж є й досі, але їх менше, попиту особливо не мають.
Існували радіочастоти, які були дозволеними на той час, але трохи відхилившись від діапазону частот можна було потрапити на хвилі авіадиспетчерів, наприклад, а це вже виходить за рамки радіолюбителів. Таких людей і називали радіохуліганами: «Відхилившись від дозволеної радіочастоти можна було створити перешкоди для ліній зв’язку диспетчерів», – розповідає Микола, колишній радіолюбитель.
Органи влади відстежували радіоточки за сигналами, конфісковували апаратуру, виписували штрафи.
Зараз музика доступна кожному без обмежень, але такі радіолюбителі, як Валерій, звикли цінувати її, пам’ятаючи складну історію радянських заборон.
Матеріал підготувала Марія Лященко.