Скільки дітей має бути в родині? Коли краще народжувати? Як правильно виховувати і доглядати? Зазвичай відповідальність за ці питання суспільство покладає на жінку. У вихованні дівчини червоною стрічкою закладають поважну материнську функцію, а коли вона стає матір’ю, суспільство починає диктувати правила догляду за дітьми, норми народжуваності, норми виховання. А якщо ти виходиш з цих норм, то ніби маєш виправдовуватися, чому народила другу або четверту дитину, тепло одягла, або чом без шапки…
Щоб зрозуміти наскільки ці упередження суспільства часто зустрічаються в житті жінок, ми провели опитування в соцмережах. В онлайн опитуванні взяла участь 71 учасниця, 68 підтвердили, що чули до себе одне чи більше наведених упереджень. Майже 45% опитаних чули поради, про те що треба народити другу дитину, а 22% жінок чули, що друга дитина – то розкіш. Майже половина опитаних стикалася з тим, що їм підказували коли було б правильно народити. Більше половини – 55% чули від оточення зауваження з приводу виховання або догляду за дитиною. Таким чином суспільство в обличчі наших близьких, знайомих або незнайомих перехожих, іноді у формі бюджетних установ, критикує будь які обставини, в яких опинилася жінка, яку б тактику мама не обрала, завжди знайдуться ті, кому така позиція не подобається.
Тільки ми самі знаємо, що краще для нас
Мама двох доньок Надія Павловська переїхала до Бахмута у 2015 році з Донецька. Чоловік часто працює на виїзді. У місті немає родичів, тож допомогти з дітьми нікому. Старша донька ходить у школу, молодша у дитячий садок. Надія має педагогічну освіту і давно хоче вийти на роботу, але розуміє, що поки діти не стануть самостійними не може собі цього дозволити.
«Коли у тебе один малюк, ти отримуєш погляди поваги, допомогу, а от два, три – починається інша «пісня». Часто бачу в очах людини жалість: бідна, нещасна, іноді – агресію: «Понарожала»! Тож і справляйся, як хочеш», – говорить Надія Павловська.
Жінка каже, що ми живемо у світі, заточеному під більшість, яка диктує норми, а норма – це одна дитина, рідше–дві:
«А це скрізь, навіть у телефоні! Відкрийте клавіатуру емодзі, знайдете набір з двома дітьми: дві доньки або два сина, син та донька або з мамою, татом, дідом, бабусею. Жодного набору з трьома дітьми».
Щодо критики ролі матері, Надія вважає, що тут велику роль відіграє наше радянське минуле. Декрет тривав недовго, бо потрібно було швидше виходити на роботу, навіть режим годування підлаштовували під те, щоб матір могла працювати, а не під потреби матері і дитини.
Жінка пояснює, що її дратують коментарі оточення з приводу народження другої дитини. Фрази типу: «Друга дитина – розкіш, навіщо ти народила? Не має можливості надати двом дітям окреме житло, авто – навіщо народила?!»
«Одна жінка мені у дворі кричала: «Ну нічого, тарілку супу знайдеш мабуть! Ну невже це треба говорити дорослій людині? Може як у Китаї на рівні держави закріпимо – одна сім’я- одна дитина, або давати дозвіл на народження другої, третьої по спецдозволу при наявності банківського рахунку, квартири та машини», – жартує Надія.
Наші права по кількості дітей у родині не обмежені законодавчо – ми можемо бути вільні у виборі. Та ухвалюючи рішення, стикаємося зі стереотипними нормами суспільної моралі, тому, на думку Надії, важливо самостійно приймати рішення, «вибирати себе» а не те, що диктує оточення.
Багатодітна – значить неблагополучна?!
Мама чотирьох дітей Оксана Капленко, вважає, що почуття провини, яке виникає щодо виховання дітей або їх кількості, можна побороти, працюючи зі своїми внутрішніми конфліктами. Завжди знайдуться люди, які агресивно коментують будь-яку поведінку жінок, чоловіків, уряду і протистояти можна лише через роботу над собою.
«Я помітила, що зараз не можу вийти з дому без дітей. Мені здається, що мене побачать, і будуть питати: «А де діти?». Залишаєш дитину на батьків, щоб сходити в магазин, просто провітритися і біжиш дворами, щоб, не дай Бог, тебе ніхто не побачив. Це все наш внутрішній конфлікт – що скажуть люди. Насправді, навіть якщо і скажуть, відразу ж забудуть», – пояснює жінка.
Із упередженнями щодо багатодітної мами Оксана зіткнулася в Управлінні праці та соціального захисту. Кілька років тому хотіла оформити допомогу малозабезпеченої сім’ї, але замість підтримки зустріла приниження: соцпрацівники підвищували голос, давали зрозуміти, що вважають її несвідомою мамою і гулящою жінкою.
«У моєму випадку, було два шлюби – не всі діти від одного чоловіка, з’ясовували: чому ви з цим розійшлися, а з цим не розійшлися. Говорили: «Ми прийдемо – ви їх помийте, розчешіть, погодуйте». Я не кажу, що мені повинні зразу дати соціальну допомогу, поясніть, як подати документи на призначення без емоційного забарвлення, не виховуючи мене. У соцслужбу зверталася з різних питань і весь час стикалася з агресією: якщо багатодітна – значить неблагополучна. У лікарні при зважуванні доньки медсестра запитала з усмішкою: «Чи буду я п’ятого народжувати чи вже зроблю аборт?». Це як мінімум непрофесійно себе так вести. Складається враження, що представники державних служб свідомо соціально пригнічують жінок», – говорить Оксана Капленко.
Жінка каже, що варто привернути увагу громадськості до материнства в цілому, допомагати жінкам на всіляких рівнях – фінансово або морально, піклуватися про дозвілля, створювати умови для розвитку дітей, щоб мами не залишали малят, не боялися народжувати, не соромилися просити допомоги у держави.
Якщо бабуся помінялася місцями з батьками
Зазвичай від критики щодо виховання дітей потерпають молоді батьки. Приїжджає бабуся і пояснює їхні помилки. У Марії Зінчук протилежна ситуація – вона на прохання сина і невістки оформила відпустку по догляду за дитиною і приїхала до Бахмута доглядати за онучкою, поки батьки працюють. Бабуся каже, що про принципи виховання та догляду вона постійно домовляється з батьками. Всі важливі питання ухвалюють вони.
Жінка родом із Житомира, коли постало питання їхати до дітей, колежанки по роботі відмовляли: «Казали – на таке ніколи в житті не погодилася б і не наважилася, бо велика відповідальність. Я і сама це розумію. Я її нікуди з очей не відпускаю, хоча це моя онучка, та між тим вона – чужа дитинаі у неї є власні батьки».
Марія Зінчук зізнається, що сама вислуховувала поради з виховання, коли її хлопці були малі.
«Діти зручними бути не можуть – вони такі, як є. Одна дитина спокійніша, друга жвавіша. Кожна дитина має свій характер, не можна всіх рівняти. В мене двоє синів і ніколи покарання я до них не використовувала. Хоча чула від людей: «От ти їх порозпускала, ніколи на них не кричиш». Я чужих підказок не слухала, бо щодо своїх дітей я сама вирішую, як має бути».
Даючи поради щодо виховання дітей, треба розуміти, що вони можуть зашкодити не лише психічному здоров’ю мами, а й фізичному здоров’ю дитини, пояснює педіатриня Лариса Шкарупа:
«Ми завжди проти, коли мами замість того, щоб звернутися до спеціаліста, слухають родичів. Доволі часто можна почути: «А бабуся мені сказала». Тоді був зовсім інший підхід до лікування і догляду за дитиною, до режиму і годування. Особливо це стосується обробки шкіри».
Лариса Костянтинівна каже, що зазвичай, коли жінка з любов’ю чекає свою дитину, вона читає літературу, дивіться відео, вивчає інформацію по догляду, вихованню. Таким чином, до моменту народження малюка стає підготовленою і більш впевненою. Перші поради по догляду надають у пологовому будинку, потім важливо постійно підтримувати зв’язок зі своїм сімейним лікарем або педіатром. Зараз лікарі надають мобільні телефони, до немовляти декілька разів приходять додому. Якщо в перші тижні після народження особливо першої дитини виникає багато питань по догляду, то чим старшою стає дитина, тим більше питань з приводу психічного і фізичного розвитку. Сумніви часто виникають від порівнянь.
«Коли дитина сіла, коли пішла, коли стала говорити – це дуже індивідуально. Ні в якому випадку не потрібно порівнювати свою дитину з іншими. Це завдання медиків – побачити відхилення і призначити корекцію. Мама має знати і вірити що її дитина найкраща, бо дитина це відчуває», – зазначає педіатриня.
У питаннях виховання і народження дитини не варто керуватись громадською думкою, яка може бути і стереотипною і упередженою, і суб’єктивною, і шкідливою. Кожна жінка має індивідуальні потреби у самореалізації, по-різному бачить свою роль у родині, важливо зрозуміти свої потреби, і обирати шлях їх реалізації. Сама жінка та її родина вирішує самостійно скільки народжувати дітей. Звісно, що варто консультуватись із фахівцями і розуміти, що дитина – це не твоя власність, вона теж має права, потреби і варто вивчати фізіологію і психологію, щоб бути максимально обізнаною у питаннях виховання і догляду.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews