Досліджуючи фактори та події, що впливали на розвиток громадянського суспільства в Артемівську-Бахмуті за часів незалежності, ми зустріли думку про те, що волонтерство позитивно впливало на розвиток нашої громади задовго до подій 2014 року. Авторка цієї думки краєзнавиця, журналістка і громадська діячка Наталя Жукова, пояснює її у своєму блозі.
Багато зробили для розвитку громадянського суспільства та громадського руху в Бахмуті іноземні волонтери. У 1999-му у місто на два роки приїхала волонтерка Корпусу Миру США в Україні Наташа Ванчек. Її запросив еколого-культурний центр “Бахмат”. Це було сенсаційною можливістю для молоді: діти та юнацтво могли приходити в палац культури “Машинобудівник” (де тоді знаходився офіс “Бахмата”), безкоштовно практикувати англ мову з носієм, брати участь в різних цікавих заходах. Вона започаткувала проєкт “Еко-школа” (заняття з екології англ мовою для школярів), англійський розмовний клуб у міській бібліотеці, відвідала більшість шкіл міста. Вона просто говорила зі школярами, наприклад, про стереотипи щодо американців та українців, про хоббі, подорожі – більшість дітей вперше у житті спілкувалась з іноземцем.
Після цього спілкування віч-на-віч Наташа придумала започаткувати партнерство громад “Омаха-Артемівськ” (з містом-побратимом у Небрасці, США). Написала проєкт, знайшла кошти. Тоді її 2-річний термін перебування тут сплив, і вона повернулась додому в США. А в Артемівську почалося кількарічне співробітництво з Омахою — туди їздили діти звідси, а сюди приїздили американці з вчителями, представники освіти, співробітники Артемівської міськради. Сподіваюсь, побачене тоді у США (особливо відношення до людей, до громади, до влади) дещо змінило на краще у чиновників, дещо “демократизувало” їх.
Публікації газети “Вперед” по результатам партнерства громад “Омаха-Артемівськ”.
Ілюстрація з буклету “Дива та жахи Донбасу” – Фото Наталі Жукової
Ми їздили до дітей у Парасковіївську школу-інтернат на Новий рік, Хелловін. Для школярів міста Наташа зробила проєкт “Дива та жахи Донбасу” — це був автобусний тур з молоддю для еко-журналістики. Ми відвідали 7 екологічно “жахливих” місць в регіоні та 7 “перлин” (наприклад, Донецький ботанічний сад, сосни на березі Юр’ївки у Приазов’ї, заповідник Кам’яні Могили, Артемсіль, Микитівський ртутний комбінат, Зуївка (в районі підземного ядерного вибуху на шахті “Юнком”) — про все це діти писали репортажі, тексти, знімали на камеру короткі відео, робили фото, брали участь в акціях протесту. Це було у 2000-му році! Вже тоді ми тут популяризували місцевий туризм, участь у грантових програмах, волонтерство (за 14 років до того, коли решта області, країні дізналась широко про таке слово — “волонтер”, камон гайз!)
Після Ванчек була Джудіт Мендел — тоді їй було 66 років, вона була банківським співробітником на пенсії. З фінансовими знаннями. Її вже запросила Артемівська міськрада, і вона мала “розвивати сектор підприємства, малого бізнесу”. Але з того у міськради мало що вийшло, на мою думку. Джудіт міськрада не змогла ефективно задіяти, і Джудіт поїхала звідси достроково.
Кріс Міллер з колективом Іванівської школи у свій візит в 2015 році. Фото з Фейсбуку Кріса Міллера.
Третій волонтер Корпусу Миру США — Кріс Міллер (2009-2011). Він спочатку працював у школі у селищі Красному, а потім перевівся у 11-ту школу Артемівська. Він теж проводив англійський клуб, спілкувався зі школярами. Він теж міг би робити більше, гадаю. Після закінчення волонтерського терміну Кріс (професійний журналіст) працював журналістом у Kyiv Post, висвітлював весь Майдан та війну на Донбасі. Тільки нещодавно він назавжди повернувся в США.
Потім були волонтери європейські — Ясмін Зоннер, Віра Юст, Фелікс (забула його прізвище) з Німеччини та ще багато інших звідти, Лоренцо Тенконі з Італії. Їх запрошувала громадська організація СВІТ (теж підрозділ Бахмата). СВІТ проводив також міжнародні літні табори. Вони всі проводили Еко-школу, іноземні клуби в бібліотеці. Фелікс та Лоренцо майже рік їздили в Часовоярський інтернат та Парасковіївську школу інтернат — таке людське спілкування дуже дороге для дітей без батьків. Вони просто грали з дітьми та якісь там проєкти робили, розфарбовували сірі паркани, кудись їздили разом електричками.
Всі вони (в першу чергу через свої активності та ставлення до людей, та й просто на побутовому рівні) щось змінювали в нас на краще наближали нас до Світу — ширшого, цікавішого, відкритішого, вільнішого. Показували, що можна ходити без “шпильок”, що прозорий одяг — неприйнятний в американському суспільстві, можна не краситися кожного ранку, можна присісти на асфальт (коли нема лавок навколо, наприклад на міському якомусь концерті — і нічого тут такого немає) — якісь такі речі… Дуже їм всім вдячна. Вони всі повертаються періодично — щось в них залишилося, їх сюди до нас теж тягне. З Наташею Ванчек ми листуємося вже 20 років, і з Ясмін теж.
