Офіційна статистика свідчить: кожна п’ята жінка в Україні пережила одну з форм насильства. Законодавство віднедавна деталізувало його різновиди та передбачило кримінальну відповідальність. Насильство – це не лише фізичне знущання, це ще й психологічний тиск, зневажання, змушування до сексуальних контактів та економічний шантаж. Що робити тим, хто зазнає насильства – у нашому матеріалі.
«Завжди родичі радили мені швидше виходити заміж, щоб народити багато діток. У лікарні дивувалися, що я, на той час у 28 років, не народила ще дітей. Я раніше не розуміла, але зараз вважаю це гендерним насильством та нерівністю», – говорить Надія. Жінці 37 років. Довгий час вона приховувала, що системно потерпала від фізичного та психологічного насильства від свого чоловіка. «Я не говорила про свою проблему тому, що це вважається чимось ганебним», – розповідає Надія.
Вперше насильство вона відчула після народження дитини:
«Спочатку безневинно все почалося: постійно телефонував мені, питав де я, з ким. Я спочатку думала, що він переживає, розповідала йому все, а потім за будь-якої сварки він згадував тих, з ким я проводила свій час, всіх друзів, чоловіків згадував. Такі сварки у мене завжди почуття провини викликали».
Надії особливо важко згадувати випадок, коли чоловік вперше її вдарив: “Одного разу він прийшов з роботи дуже пізно, напідпитку і весь розпатланий. Він підійшов до мене і почав приставати. Я сказала, щоб він мене не чіпав, а потім грубо запитала, де він так довго був. Чоловік дуже сильно розлютився, хоча пару секунд назад у нього був гарний настрій. Тоді він вдарив мене по голові кулаком і схопив за волосся, потім грубо відштовхнув і пішов спати на диван».
За словами жінки, з кожним роком сімейне життя ставало дедалі гіршим – тиск чоловіка посилювався:
«Коли я після прогулянок з дитиною ненадовго затримувалася, то вдома мене чекав скандал. Звинувачував мене постійно в тому, що я йому зраджую, навіть коли я з дитиною затримувалася, що вже й говорити про те, якщо я приходила додому від подруг. Дійшло все до того, що він почав забороняти мені спілкуватися з усіма своїми друзями, читав моє листування».
Насильницькі стосунки можна розпізнати за певними ознаками. Так партнер чи партнерка можуть надмірно ревнувати – вкрай негативно ставитися до спілкування партнера з іншою людиною, читати листування та примушувати до обмеження кола спілкування. Також характерним є постійне звинувачення партнера у своїх невдачах і проблемах. Крім того, для насильницьких стосунків характерні тотальний контроль, необ’єктивна критика партнера (коли кривднику не подобається поведінка, одяг, друзі, хобі – буквально все). Настрій кривдника також здатен різко змінюватися.
Кожна п’ята
Міністр соціальної політики Юлія Соколовська під час виступу на Міжнародному форумі UNFPA повідомила, що кожна п’ята жінка в Україні стикалася з однією з форм насильства. Попри те, що в 90% випадках від насильства страждають жінки, чоловіки також стають жертвами.
Так у 2019 році зафіксовано понад 130 тис. звернень громадян щодо домашнього насильства. Це на 15% більше, ніж у 2018 році. 88% звернень надійшло від жінок, 10% – від чоловіків. На насильство також поскаржилися 1055 дітей. За сімейне насильство у 2019 році було засуджено 255 людей.
Статистика з сайту: https://hromadske.ua
За даними Національної сервісної служби України, у 2020 році органи та установи зафіксували 200 тис. звернень щодо насильства у сім’ї. 180 тис. повідомлень надійшло від жінок, ще 27 тис. – від чоловіків. Діти скаржилися на насильство 2756 разів.
Статистика з сайту: https://hromadske.ua
Керівниця Офісу ООН Жінки в Україні Домініка Стояновська стверджує, що кількість дзвінків на гарячу лінію по запобіганню домашнього насильства від початку карантину зросла на 30%.
За словами координатори напрямку з попередження та протидії гендерно-обумовленому домашньому насильству благодійного фонду «Слов’янське серце» Катерини Ханевої, кількість звернень з проханням про допомогу з початку карантину зросла вдвічі.
«Насильство з його боку збільшилося під час карантину, бо він тоді працював з дому. Чоловіка дратувало все, що ми з дитиною робимо: граємо, вчимося, розмовляємо, дивимося фільми. Через карантин він міг собі постійно випивати, через це ставав дуже агресивним. Чоловік міг накричати на сина, якщо він просто проходив повз. Я не дозволяла йому чіпати дитину, тому отримувала сама», – розповідає Надія.
Жінка намагалася знайти підтримку у своїх родичів: вона розповіла тітці про знущання і зізналася, що хоче розлучитися з чоловіком: «Вона сказала мені мовчати, бо соромно про таке розповідати».
Втекти від чоловіка Надії допомогли батьки, коли вона врешті наважилася їм про все розповісти: «Я боялася, що він буде переслідувати мене і дитину, але після розлучення він обірвав з нами всі зв’язки. Я часто зверталася в поліцію щодо домашнього насильства, але вони лише говорили, що це “сімейна справа”. Так само я ніколи не чула про притулки, навіть не бачила інформації про них в інтернеті».
Що робить прихисток шелтером?
Туди можна швидко і безперешкодно потрапитиу важкій ситуації. Коли існує фізична загроза здоров’ю і життю: сильні морози, через які бездомні не можуть ночувати на вулиці, насильство в сім’ї тощо. Нюанс: адреси шелтерів ви не знайдете. Це зроблено для безпеки людей, які там знаходяться. Зв’язатися з шелтерами можна через поліцію або подзвонити на гарячі лінії (їх номери є в кінці цього тексту).
Вони безкоштовні або неприбуткові. Деякі притулки беруть плату за комунальні послуги — наприклад, місця компактного поселення для переселенців. Інші беруть невелику плату за ночівлю, зокрема заклади для бездомних. Однак, вони не орієнтуються на отримання прибутку, їхня діяльність не є комерційною.
У них можна жити протягом фіксованого, порівняно нетривалого часу. Проживання у шелтері — це перехідний період, щоб убезпечити людину від безпосередньої загрози. Вони потрібні, щоби відновити психічне і фізичне здоров’я, розпочати пошуки нового житла, роботи. Зазвичай термін перебування у шелтері — від кількох днів до 3-6 місяців, іноді довше.
Шелтери мають надавати комплексну допомогу. Потрапити у безпечний простір важливо, але цього іноді не вистачає, щоби розпочати життя без кривдника. Для відновлення потрібна медична, психологічна, юридична допомоги. Деякі шелтери можуть доставити людину до місця, де вона отримає спеціалізовану допомогу.
«Дуже шкода, що люди і досі керуються стереотипами, які нав’язують нам протягом багатьох століть. Люди вважають домашнє насилля сімейною проблемою в яку не треба втручатися, вважають це ганьбою, соромом і найголовніше – звинувачують жертву. Постраждалій часто говорять, що ти «не так готуєш чоловікові», що вона «надто товста», «багато говорить». Усі ці мізогінні звинувачення я чула від рідних і близьких. Світ не стане краще, доки ми живемо серед стереотипів, сексизму та мізогінії, доки ми не відмовимося від цього».
Куди звертатись у випадку домашнього насильства?
102 – Національна поліція України
15-47 – урядова гаряча лінія для постраждались від домашньго насильства.
772 або 0 800 500 335 – Національна дитяча гаряча лінія
@police_helpbot – чат-бот у Telegram від МВС.
099 518 40 20 – Шелтер у Мирнограді.
093 379 20 91 або 099 336 63 29 – Шелтер у Слов’янську.
Донецька область:
Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги за підтримки Дитячого фонду (ЮНІСЕФ), Фонду ООН в галузі народонаселення і Українського народного фонду громадського здоров’я:
Бахмут 066076 02 36 (Олена)
Волноваха 063026 93 21 (Наталія), 099 366 63 12 (Ольга)
Костянтинівка 099 366 63 28 (Марина), 093 310 82 17 (Анастасія)
Краматорськ 099 366 63 48 (Анна), 099 006 02 92 (Олена)
Селидове 093 310 78 29 (Наталія)
Слов’янськ 093 379 20 91 (Єлизавета), 099 366 63 29 (Марина)
Гаряча лінія з протидії домашньому і гендерно зумовленого насильства БФ «Слов’янське серце» 050 036 86 65 (цілодобово, анонімно)
Донецька обласна мобільна бригада соціально-психологічної допомоги: (0626) 66 49 85
Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги в Маріуполі 096 459 00 08
Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги в Лимані: (06261) 2 71 96
Донецький обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Слов’янськ, вул. Вільна, 7а, тел. (0626) 66-49-85
«Телефон довіри» ГО «Людина в біді», психологічна підтримка: 0 800 210 160 (цілодобово)
Луганська область:
Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги за підтримки Дитячого фонду (ЮНІСЕФ), Фонду ООН у галузі народонаселення і Українського народного фонду громадського здоров’я:
Кремінна 063 026 29 73 (Артем)
Новоайдар 099 366 64 43 (Ігор), 097 824 20 22 (Інна)
Попасна 093 949 54 52 (Римма), 099 328 25 06 (Олена)
Рубіжне 093949 54 39 (Христина), 099 326 42 41 (Юлія)
Сєвєродонецьк 063 33 58 551, 050 475 83 115 (Наталія), 050 231 47 54 (Олена)
Станиця Луганська 099 366 63 11, 097 824 20 51 (Юлія)
Регіональна “гаряча” лінія щодо запобігання та протидії домашньому насильству і дискримінації за ознакою статі 066 915 72 00. Працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 17:00 (перерва з 12:00 до 13:00).
Луганський обласний центр соціально-психологічної допомоги: Сєвєродонецьк, вул. Новикова, 15б. Телефон 066 747 75 82
Луганський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: Сєвєродонецьк, вул. Федоренко, 41. Телефон: (06452) 4-04-33
Конкурсна робота учасниці Школи медіа та візуальних комунікацій Кристини Луцюк.
Проєкт “Разом ми сильніші” підтримка новостворених громад Донецької області реалізується ГО “Бахмутська фортеця” у партнерстві з компанією “NAS”. Проєкт фінансується фондом “MATRA” Міністерства Закордонних Справ Королівства Нідерландів.
