Волонтер Євген Ткачов возить гуманітарний вантаж до найбільш віддалених від цивілізації населених пунктів Донецької області. З початку повномасштабного вторгнення росії населення цих регіонів різко скоротилося: більшість евакуювалася, але декого досі доводиться вмовляти виїхати. Дорогою до села Євген розвозить гуманітарку, а назад намагається забрати якомога більше охочих евакуюватися.
Під час одного такого «заїзду» до Серебрянки Сіверської громади Бахмутського району активіст сфотографував бабусю. На перший погляд, нічим непримітна бабуся 84 років. Але, як виявилося, з нею пов’язані одразу дві цікаві історії, якими Ткачов поділився з журналістами «Бахмут.IN.UA».
«Звичайний Донбасівський ранній ранок: Хтось «точить» «Три Сокири», хтось їде на рибалку, хтось працює на городі, хтось везе «гуманітарку», а хтось на неї чекає», – підписав Євген публікацію, де вперше з’явилося фото бабусі.
Євген Ткачов. Фото: Facebook
Ім’я героїні сьогоднішнього сюжету вдалося згадати не одразу: робочий день волонтерів настільки насичений, що запам’ятовувати імена, а іноді й обличчя, буває дуже важко. Її звуть Анна Бойко. Попри трагедію, яка відбувається в регіоні та по всій Україні ось уже п’ятий місяць, бабуся на фото стала трохи щасливішою.
«За розповідями сусідів та знайомих, ця бабуся була в селі дуже бідною. Коли почалися активні бойові дії, сусіди всі виїжджали, і вона стала майже олігархом. Сусіди їй віддали багато кіз, качок, гусей. Таким чином виповнилася мрія всього її життя – стати володаркою морською (сміється). Великим фермером», – ділиться активіст.
Попри те, що пенсіонерка мала можливість виїхати, вона несподівано передумала через господарство, що ставало все більше. Міркувати про доцільність такого рішення – завдання читача, проте Євген розповідає про це з часткою смутку. Останнім часом йому все частіше доводиться використовувати різні хитрощі, погрози та маніпуляції, щоб урятувати людям життя. Проте бабуся на фото обрала свій шлях.
Читайте також: До чого призводить безвідповідальність мешканців Бахмута, які евакуюються без своїх улюбленців
«Коли на початку травня почали сильно бомбардувати, ми, волонтери, просили людей писати на воротах, хто хоче їхати (ред. – евакуюватися). І ось її рідня написала на її воротах, що бабуся їде. А коли ми приїхали, давай її питати. А вона каже: «Куди їхати? У мене там 12 кіз, 30 курей, п’ять собак. Я нікуди не поїду, це все тепер моє», – приводить волонтер слова бабусі.
Але з цією бабусею пов’язана ще одна цікава історія, якою не без прикрості поділився Євген. Якось йому довелося зіткнутися зі звинуваченнями з боку росіянки, яка намагалася знайти ксенофобію там, де їй зовсім не місце.
«Коли я розводжу гуманітарку, то намагаюся везти якнайбільше. Дзвоню старості села, а вона вже там передає інформацію, що скоро привезуть продукти. І навпаки: вона показує мені фотографії, а я передаю, що живі-здорові люди, староста потім спілкується з родичами. А одного разу я забув про цю бабусю, не зробив її фотографію та й взагалі до неї не зайшов», – розповів Євген у розмові з журналістом.
Варто зазначити, що, окрім евакуації та гуманітарної допомоги, Ткачов допомагає контактувати людям, відрізаним від зовнішнього світу через відсутність зв’язку з родичами. Через велику кількість людей у різних населених пунктах, іноді місцевих жителів доводиться фотографувати. Тоді їхні рідні, які перебувають у безпеці та мають доступ до інтернету, можуть впізнати знайомих і хоча б на якийсь час перестати про них турбуватися.
«Її онука з росії знайшла мій номер телефону, зателефонувала на Viber із претензією, що я, бандерівець проклятий, морю бабусю голодом. До того ж роблю це спеціально: через те, що в неї онука живе в росії. Начебто тому я її обділяю гуманітаркою. Я намагався їй пояснити, що іноді немає ні часу, ні сил фотографувати тих самих людей щоразу», – резюмував волонтер.
На іншому фото видно, що до колон моста скотчем прив’язані протитанкові міни. Євген коментує: «Це ЗСУ. Так треба у прифронтовій зоні: всі мости готові до підриву».
