Яким іноземні волонтери бачать напівзруйнований та порожній Бахмут? Навіщо вони їдуть до провінційного міста, розташованого впритул до лінії фронту? Чому вони більше не повертаються, не обговорюють ці поїздки з друзями? Про справжню цінність міді та неймовірний сором – у нашому перекладі матеріалу іноземних колег.
Шведська телекомпанія Sveriges Television опублікувала кадри поїздки волонтера Йонаса, прізвище якого не згадується. З початку повномасштабного вторгнення чоловік уже 11 разів перетинав кордон рідної країни та України. Цього разу він вирушив до Бахмута: доставити гуманітарний вантаж і показати світові ситуацію у нашому місті.
Чоловік розповів, що потік іноземних волонтерів у гарячі точки України досить великий: хтось хоче допомогти, хтось знайти себе, а дехто просто досліджує світ у всіх його проявах. Однак у Бахмут чомусь найчастіше їздять саме українські активісти. Тому Йонас вирішив певною мірою стати першим.
Йонас. Фото: Sveriges Television
Читайте також: Де у Бахмуті знайти гуманітарну допомогу, коли більшість благодійників вже евакуювались?
«Прокидатися від вибухів снарядів та вогняних куль у небі – це не те, про що ви мрієте, але робити щось нове – це дуже приємне відчуття. Бахмут знаходиться на півночі Донецької області. Це місто, яке росіяни обстрілюють вже кілька місяців. Я виявив, що не так багато людей хочуть їхати до Бахмута», – зазначив Йонас.
У місті, де часто відключають електрику та не працюють станції техобслуговування, мідь – найцінніший ресурс. За допомогою цього матеріалу можна створити примітивну батарейку, зарядити будь-який прилад і навіть провести швидкий ремонт електрики в машині. Адже залишитися без автомобіля для військового волонтера – надто небезпечно.
Якщо до таких заходів вдаватися не доведеться, мідь можна передати військовим. Крім того, що на основі її сплавів можна робити артилерійську зброю і припаси, головна цінність металу – ідеальні властивості для виготовлення акумуляторів і засобів зв’язку. Саме мідь найчастіше використовують у радіотехнічному устаткуванні.
«Мій куратор в Україні відповідає за мою безпеку та допомагає підготуватися до поїздок у гарячі точки. Він часто каже, щоб я залишив генератор, бронежилети та медичне обладнання, але неодмінно взяв із собою мідь», – ділиться волонтер на камеру.
Пояснюючи свою мотивацію допомагати виживати цивільним і військовим у маленькому містечку Донецької області, Йонас проводить аналогію з Другою світовою війною.
«Я не можу сидіти вдома та просто дивитися. Було неймовірно важко бачити, як європейську країну у 2022 році бомбили як у Другу Світову. Моя мама теж часто питає мене, навіщо я це роблю, але я не можу їй пояснити. Ніхто інший не може це зробити, а я вже робив це кілька разів. Усі, хто сюди приїжджали, не хочуть повертатися», – додав Йонас.
Він розповідає світові, що росіяни вже кілька місяців невдало намагаються захопити Бахмут. Однак обстріли відбуваються не щохвилини. За його словами, у місті залишилися переважно військові, проте є й нечисленні цивільні.
«Тут постійно лунають вибухи, це місто-примара», – сказав репортер SVT Бенгт Норберг.
Знімальна група застає чергові вибухи під час інтерв’ю з Наталією – волонтером громадської організації «Бахмут Український». Ми неодноразово писали про роботу об’єднання та його керівника Віктора Зіпіра.
«У мене є передчуття, що я святкуватиму перемогу в Бахмуті, не залишаючи його», – наводять кореспонденти слова бахмутянки.
Шведів дуже здивував той факт, що, коли вдалині лунають вибухи, жінка зовсім ніяк не реагує: навіть не кліпає.
Наталя, волонтер громадської організації «Бахмут Український»
«Звичка, вже чуєш, коли свої, відчуваєш це», – пояснює Наталя.
Читайте також: «До смерті бояться напружуватись»: чому бахмутяни не вивозять дітей з-під обстрілів
Син волонтерки працює рятувальником у сусідньому місті, яке журналісти не називають. Водночас родина постачає військовим та цивільним їжу, ліки та предмети першої необхідності.
Підбиваючи підсумки виїзду в таке небезпечне місце, волонтер віддається ліричному відступу. Якщо в Бахмуті війна обходиться людськими стражданнями та смертями, то в Європі вона впливає лише на деякі закони про рекламу та вартість енергоносіїв:
«Не надто висока ціна, чи не так?», – зауважує він для європейської аудиторії.
Йонас вважає, що в цьому і полягає причина відмови багатьох активістів повертатися в Україну після однієї поїздки – доки люди живуть у війні, волонтери їдуть додому та «червоніють за Європу», яка скаржиться на підвищення цін. Набагато дорожче захищати свободу та демократію, – резюмує він.
