Сьогоднішнє молоде покоління буде тими, хто відновлюватиме українські міста й будуватиме Україну з демократичними цінностями. Небайдужа та активна молодь у цьому відіграватиме одну із важливих ролей. Волонтерка-перекладачка з Дебальцевого, а за освітою вчителька Катерина Босяченко раніше виступала із живим театром в Бахмуті. Втім, коли почалася війна в 2022 дівчина знайшла себе у волонтерстві, й возить до деокупованих територій їжу та гуманітарну допомогу. Катя каже — її мета допомагати, щоб швидше повернутися до себе додому.
Документальний театр в Бахмуті
Катерина разом з акторами театру. Фото: надані героїнею
Катерина виросла в Дебальцеве, змалку мала тягу до мистецтва, навіть попри війну дівчина займалася мистецькими проєктами, одним із них й став «документальний театр», з виставою «Майбутнє Європи» Катерина разом з однодумцями побувала й в Бахмуті.
«Це була друга документальна вистава на цю тему — майбутнє Європи. Участь у ній брали підлітки із Донецької та Луганської областей, це були ВПО, або ж діти, які жили в Краматорську. Як я й сказала вистава документальна, вона заснована на реальних історіях цих дітей», — згадує Катерина про виставу в Бахмуті.
Проєкт допомагала організовувати Катерина, коли їй було 19, дівчина виконувала обов’язки менеджерки. Окрім цього виступала менторкою для дітей-підлітків у трупі. Разом з дитячою трупою дівчина показала вистави у Краматорську, Світлодарську та Бахмуті, тут жила сестра Катерини, яка раніше переїхала з Дебальцевого.
На виставі говорили про війну словами дітей
Катерина очолювала дитячу трупу. Фото: надане героїнею
Вистава в Бахмуті, каже Катерина, тоді вразила багатьох. За словами дівчини, той перформанс у просторі місцевої ГО «Бахмутська Фортеця» вдихнув надію глядачам й розчулив.
«Глядачі в Бахмуті нас позитивно сприйняли, тоді прийшло десь людей 20 та їм сподобалося. Потрібно сказати, що тоді прийшли люди, які були зацікавлені в цій соціальній темі. На ній були місцеві жінки та переселенки з Донецька, вони плакали — так, їх розчулили ті історії. Так, було мало людей, але в нас була глибока рефлексія. Ми в них закохалися, так само як й вони в нас», — каже донеччанка.
Зараз Катерині 21, за цей час вона вже встигла попрацювати у творчих проектах, популяризувати вистави, а зараз себе знайшла у волонтерстві.
Дорога допомоги та відновлення в Лимані
Волонтерка родом з Донеччини, тут каже Катерина їй важливо бути присутньою. Фото: соцмережі
Після початку повномасштабного вторгнення Катерина приєдналася до іноземної волонтерської організації «Дорога допомоги», разом активісти їздять до деокупованих та прифронтових територій: привозять воду, ліки, їжу, гігієну та інше.
«В цій організації я числюся, як перекладачка, часто перекладаю для лікарів з закордону, але, окрім того, їжджу на евакуацію цивільного населення. Це Бахмутський та Лиманський райони. Надаємо медичну допомогу людям в селах, де більш-менш спокійно. Там немає електрики, швидкої й аптек, тому місцеві нам дуже вдячні за допомогу. Великий відсоток людей, які залишаються там патріотично налаштовані. Вони люблять свою землю та допомагають військовим, ці люди найбільше хочуть, щоб настала Перемога — так, як живуть зараз вони – не живе ніхто напевно», — розповідає Катерина.
Читайте також: Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку?
Волонтерка зізнається, що спершу хвилювалася через те, що може зіштовхнутися зовсім з іншими настроями, зокрема й проросійськими, однак на ділі виявилося абсолютно навпаки. Дівчина неодноразово була в деокупованому Лимані, там вже потроху відновлюється державні структури: заклади освіти та лікарські установи, каже героїня.
Героїня зазначає вона вже думає про те, як буде виглядати Донецьк після деокупації. Дівчина вірить, що Україні будуть допомагати у відбудові країни-партнери, окреме питання стоїть, що робити з людьми, які 9 років прожили під російською окупацією й можливо стали жертвами пропаганди.
У селах Донеччини говорять українською, а безпека поняття відносне
Катерина поруч з табличкою “Небезпечно. Міни”. Фото: соцмережі
Катерина у розмові зазначає у громадах, куди вони їздять з волонтерами — їх тепло приймають, а ще вражає той факт, що люди тут говорять українською.
«Для мене ці люди дуже щирі, відкриті, ми разом фотографуємося, спілкуємося, щоб віддячувати енергією», — пояснює героїня.
Наша співрозмовниця народилася та виросла в Донецькому регіоні, на питання, чи не боїться їздити до прифронтових територій Катерина відповідає по-філософськи:
«Безпека — це поняття відносне. В містах, яких я живу це — Краматорськ й Слов’янськ, це доволі безпечно. Так війна йде, але життя на цих територіях триває, це я розуміла ще з 2014. Я двічі переселенка й для мене ментально важливо знаходитися в цьому регіоні. Для людини, яка тут не жила важко зрозуміти, як це може бути не страшно. Однак, я не просто тут знаходжуся, а ще допомагаю рідній землі. Я завжди була готова доєднатися до війська. Моя основна мотивація — допомагати, бо я хочу швидше повернутися додому».
Фото: «Бахмут. IN.UA»
Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
