За перший квартал цього року до Бахмутської поліції надійшло 71 звернення про домашнє насильство, 68 потерпілих були жінки. Від гендернозумовленого насильства потерпають жінки у всьому світі. Цей показник підвищився під час карантину до 60%, коли люди вимушені тривалий час перебувати в межах дому. Спеціалісти, що працюють у сфері домашнього насильства, кажуть, що кількість звернень також залежить від обізнаності жінок, від того, наскільки вони розуміють алгоритм дій у такій ситуації.
Як вплинули карантинні умови на підвищення рівня насильства?
В Управлінні молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради повідомили, що за перший квартал 2019 року звернень з приводу домашнього насильства було – 63 і всі вони надійшли від жінок. Тобто кількість збільшилася на 10%.
Психотерапевтка Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало, яка працює з жінками, що потерпають від домашнього насильства, каже, що у Львівській області за перший квартал 2020 року зафіксовано 4250 звернень щодо домашнього насильства, що в декілька разів вище ніж в деяких областях, але це не означає, що на Львівщині живуть найбільш агресивні чоловіки.
«Я пов’язую це з тим, що ми дуже багато працюємо над обізнаністю жінок – вони знають куди звертатись», – каже психологиня.
Начальниця Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради Людмила Махничева погоджується з цією думкою і наголошує на тому, що останнім часом всі служби, які визначені законодавством для попередження та боротьби з домашнім насильством, ведуть активну інформаційну роботу. Тому це має впливати на активність звернень.
«Під час карантину ми проводили профілактичні заходи разом з поліцією та Центром служб для дітей сім’ї та молоді. Ми відвідували родини, які знаходяться на обліку як ті, що опинились у важких життєвих обставинах», – каже Людмила Махничева.
Бахмутська поліція відкриває кримінальні провадження по справах, де було декілька систематичних звернень. На сайті Бахмутської поліції опубліковані приклади таких справ, коли чоловіки знущались над жінками в родині. В одному випадку – це 32-річний син, який систематично приходив додому в стані алкогольного сп’яніння та сварився з 57-річною матір’ю. У другому – чоловік знущався над матір’ю та сестрою.
Марта Чумало каже, що кривдниками не завжди є чоловіки, які ведуть асоціальний спосіб життя. В її практиці неодноразово траплялися випадки, коли насильство вчиняв чоловік, який у суспільстві має престижну професію та вважається досить благополучним. Класифікація кривдників за Хольцворт-Монро і Стюарт, що була визначена в Італії в 1995 році, показала, що більше половини чоловіків, котрі спричиняють домашнє насильство, проявляють агресію тільки в родині.
Тож проблема насильства стоїть не тільки в потенційно визначеній категорії, що знаходиться під увагою соціальних служб.
Якщо подивитись на світову статистику, то ВООЗ повідомила, що в квітні повідомлень про насильство на «гарячі лінії» в країнах Європи зросли на 60%. Агентство охорони здоров’я зазначає, що блокування, яке було запроваджене для стримування розповсюдження COVID-19, посилило цю проблему.
Як захищена жінка в Україні?
Важливим кроком у законодавчих змінах, які протягом останніх декількох років відбулися в Україні, правозахисники вважають розширення кола осіб, які визнаються постраждалими від насильства, введення тимчасового та обмежувального приписів, розширення кола організацій, що можуть допомогти жінкам.
«До суб’єктів взаємодії, які постраждали від домашнього насильства, закон відніс – суд, національну поліцію, місцеві адміністрації, заклади охорони здоров’я та освіти, Центри сім’ї дітей та молоді, служба у справах дітей, центри пробації, систему безоплатної правової допомоги, прокуратуру, громадські організації, органи пробації, терцентри. Всі ці органи покликані допомагати постраждалим від насильства. Розширено коло суб’єктів – це і подружжя, і колишнє подружжя, і люди, які перебували в сімейних відносинах, прописані різні види насильства, введено поняття обмежувального припису, програми для кривдника, програми для постраждалої особи», – наголошує правозахисниця Оксана Болотюк.
Тобто жінка, що відчуває щодо себе, або до дітей прояв насильства може звернутися до будь-якого суб’єкту взаємодії і має отримати допомогу. Чим активніше ці служби спрацюють, тим скоріше припиниться насильство. Окрім цього, в Україні діє Національна гаряча лінія за номером 1547 з попередження домашнього насильства.
Експертка Марта Чумало пояснює: важливо не допускати, щоб жінка опинилася в ситуації, коли спрацює синдром набутої безпорадності. Такий стан виникає, після тривалих безрезультатних спроб захиститися і звернень за допомогою. Виникає переконання, що вже нічого не зміниться, і жінка практично здається в руки агресора.
Така ситуація загрожує не тільки жінкам, а й дітям, що виховуються в родинах, де вчиняється насильство. У дітей виникає постійне відчуття загрози, вони починають сприймати світ як ворожий, не можуть реагувати на стрес, виникають страхи, тривожність, порушення сну.
До речі, саме страх за дітей може стати стимулом звернення до правоохоронних органів. За законом постраждала від насильства жінка може отримати заборонний припис (він надається на термін до 10 днів), коли кривдник буде обмежений у спілкуванні, при тому постраждала особа зможе залишатися у будинку чи квартирі де вона мешкає.
Тепер – це проблема кривдника потурбуватись, де він буде перебувати під час дії обмежень, бо за законом пріоритет – це безпека постраждалої особи. Суд виносить обмежувальний припис, який потім забороняє кривднику спілкуватись фізично, телефон, он-лайн, через родичів та близьких, навіть бувати в громадських місцях, де може з’явитись постраждала.
«Жінка може надати у формі доказів суду не лише висновки експертів та медичні документи, що повідомляють про стан здоров’я постраждалої, а й відео та аудіозапис, що свідчить про факти вчинення насильства. В нас був випадок, саме під час карантину, колитакі докази значно вплинули на суд. Під час дистанційного навчання чоловік із дитиною робив домашнє завдання. Оскільки дитина не реагувала так, як він хотів, він вчинив сварку, а потім розірвав підручник на дрібні шматочки. Під час розгляду цього відеодоказу стало зрозуміло, що є потреба перевірити психічний стан чоловіка», – розповідає Марта Чумало.
До суду жінка також може перебувати у спеціальному притулку. В Бахмуті таких немає, тому направляють в обласні. Проживання там безкоштовне, але всі витрати на харчування і нагальні потреби жінка бере на себе. Як розповіла сайту одна з потерпілих, ситуація ускладнюється тим, що під час перебування в притулку жінка не може працювати, тобто треба мати запас грошей на декілька тижнів і навіть місяців, щоб разом з дітьми дочекатися рішення суду, який надасть обмежувальний припис.
Спеціалісти, які працюють у сфері допомоги потерпілим від насильства, кажуть, що таких притулків недостатньо, існує багато обмежень. У притулку можна жити максимум три місяці. Потім треба вирішувати питання проживання самостійно, а якщо немає куди поселитися, або де заробити гроші на оренду житла, жінка змушена повернутися в той самий дім.
Ситуацію може змінити ратифікація Стамбульської конвенції (Конвенції Ради Європи «Про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами»). Україна підписала цей документ однією з перших, у 2011 році. Конвенція забов’язує державу організувати спеціалізовані служби підтримки, які надаватимуть медичну, психологічну та правову допомогу потерпілим від насильства та їхнім дітям, відкрити потрібну кількість притулків та безкоштовних цілодобових телефонів. За виконанням цих та інших забов’язень стежитимуть міжнародні експерти. У цього надважливого документа, виконання якого спрямоване на комплексну допомогу постраждалим від насильства, є опоненти.
Сподіваємося, що ситуація з домашнім насильством, на яку звертають увагу державні служби та громадськість, стане поштовхом для ратифікації Стамбульської конвенції (нещодавно петицію на сайті президента підписало більше 26 тис. осіб) та розвитку системи державної допомоги особам, котрі потерпіли від насильства.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
