Громадська організація “Бахмут Український” існує з 2014 року, головна направленість – допомога військовим та вимушеним переселенцям. Її волонтери ніколи не переставали це робити, хіба що у відносно мирний час ще розвивали українську культуру, ідентичність, показували людям інший Донбас – суто український. Зараз всі сили спрямовані на перемогу. То невелике приміщення, де мешкають та працюють волонтери організації, наразі є єдиним логістичним штабом на Донеччині, де військові отримують вкрай важливі життєві речі – бо далі Бахмуту волонтерів вже не пускають, вимушеним переселенцям надають гуманітарну допомогу.
Взагалі-то організація налічувала приблизно сотню волонтерів і членів, з лютого цього року, їхня кількість збільшилася майже втричі. Мешканці громади, які виїхали чи залишилися, українці, які давно живуть за кордоном, небайдужі іноземці, які переймаються долею України і продовжують допомагати, підприємці, які за свій кошт купують потрібні речі для військових, перевізники, що безкоштовно доставляють посилки бійцям, вантажники, що носят непідйомні вантажі – всі вони з гордістю відчувають себе причетними до волонтерського руху Бахмуту.
Наталя Роменська одна з берегинь ГО “Бахмута Українського”, роботу штабу без її маленьких плеч просто не уявляєш, вона працює там майже 24/7, а ще й дзвінки додому, і ніколи не почуєш в слухавці грубого слова. Наталя розказую про устрій гуманітарного-логістичного штабу: покривають потреби трьох категорій – вимушені переселенці, територіальна оборона, військові. Всі вантажі, які надходять до Бахмуту, зберігаються, розподіляються, видаються саме тут. Дуже допомагає одна з волонтерок організації Катерина Арисой, яка тимчасово мешкає в Дніпрі – придбає необхідні речі, отримує вантажі від родичів військових, знаходить перевізників, які безкоштовно доставляють посилки, слідкують разом, щоб посилки доходили адресно.
“Дуже радіємо, коли військові приїжджають за своїми посилками, коли довго залишаються на складі – то сумно. Переселенців зараз стало менше, але інколи все одно приходять – допомагаємо пільговим категоріям”, – говорить Наталя.
Жінка згадує, коли в перші дні війни оголосили про допомогу, то понесли все і всі – хтось одяг, хтось їжу, хтось обладнання.
“Подружжя похилого віку принесли млинці з медом, інші – рис з розпакованої пачки, це так зворушливо, бо віддають своє останнє з чистим серцем, а це нас дуже об’єднує і надає сили. А ще відгукнулися підприємці, інші організації, волонтери, які забезпечують майже всім необхідним”, – розказує Наталя.
І додає, що хотілося б більшої допомоги від керівництва громади, бо хлопцям десь помитися треба, попрати речі – вони могли взяти це на себе.
Наталія і Валерій Вишневецькі в ГО “Бахмуті Українському” з самого початку, Валерій деякий час очолював організацію. В сьогоднішню війну також разом, працюють волонтерять, часто приїжджають до міста. Відповідальність Наталі – фінансова частина організації, вона відкрила на себе карту, веде постійний облік грошей, які надходять від громадян, підприємців, донорів. Звітує про діяльність організації на офіційній сторінці ФБ, жінка каже, що на сьогодні, на жаль, не можуть вказати величезну кількість меценатів за прізвищами в цілях безпеки, але потім, після нашої перемоги, кожному віддячать.
Сама жінка віддала своє приміщення, що використовувала в бізнесі, для складу гуманітарної допомоги, за власні кошти і кошти фірми придбає ліки, одяг, взуття, та багато чого іншого для потреб військових та переселенців.
ГО “Бахмут Український” зараз співпрацює з різними українськими та міжнародними організаціями, фондами, донорами, просто з не байдужими людьми.
“Немає жодної української громади, з якою ми би не співпрацювали, нам допомагають і грошима, і інформаційно! Донька мого чоловіка зараз мешкає в Німеччині – так вона організувала там збір та доставку до нас гуманітарної допомоги. Відпрацювали великий грант від “Людина в біді” – отримали 800 тисяч гривень для допомоги вимушеним переселенцям, зараз працюємо з фондом “Разом” – зможемо витрати 25 тисяч доларів США для переселенців і територіальної оборони. Американка Natasha Wanchek організувала збір коштів в Америці, вони закупають тактичні аптечки, а ми роздаємо військовим”, – розповідає Наталя.
Олександр Друп підключився до волонтерського руху через тиждень після початку війни за покликом серця і друзів. До війни Олександр професійно займався спортивним туризмом, і все знаряддя, що мав, передав на потреби військових. Дружба та знайомство з українцями, що люблять активний відпочинок, допомогли налагодити взаємовідносини з громадськими та волонтерськими організаціями з різних куточків України, що в свою чергу дозволило збільшити та прискорити допомогу для військових на Сході України.
Олександр працює не сам, а з “другом” – бойова машина рахується на волонтерській посаді ще з 2014 року, і хоча машинка маленька, до неї вміщається багато речей.
“Привожу, забираю, развожу, буваю і на “нулі”. Хлопці нам кажуть – ви працюєте і робити велике діло, ми там по своєму, а ви тут, в тилу, – по своєму!” – говорить чоловік.
Валерій Подаваленко з жінкою Валентиною переселенці двічі, спочатку в 2014 році виїхали з Луганська до Сєверодонецька, тепер живуть в Бахмуті. Щоранку моляться за померлих та загиблих, проводять хвилину мовчання в честь пошани бійців і цивільних, і моляться Пресвятої Богородиці за здоров’я військових. А ще Валерій для кожного бійця як батько – з радістю зустрічає, обіймає, питає, що потрібно, чого не вистачає, і здається нібито хоче захистити кожного своєю добротою та великодушністю.
Світлана Вітенко в “минулому” житті жінка-підприємець, має власний магазин будівельних матеріалів, який зараз не працює. Спочатку жінка прийшла просто плести сітки, а потім почала формувати посилки, дізнаватися про потреби військових, зустрічати хлопців і передавати їм все, що вони замовляють.
“Це такий мінімум, що я можу зробити для нашої армії, нашим захисникам, для нашої перемоги. Тому я прийшла сюди, чимось я маю допомагати, я не можу просто сидіти і дивитися, що відбувається, як вбивають мою країну, моїх земляків”, – каже Світлана.
Світлані інколи говорять, що вона допомагає психологічно, розслабитися, відволіктись від війни. Дійсно, дивлячись на її відкриту і теплу усмішку, хочеться залишатися поруч.
“Намагаємося створити для них атмосферу мирного часу – вчора плели сітки, приїхали хлопці, то з дівчатами побіжали їх зустрічати, пили разом чай, посміхалися, фотографувалися, просили “фотозвіт” від туди. Я вірю, що наші захисники знаходять підтримку у нас, отримують позитивні емоції і обмінюються енергією, а ми можемо спертися на їхні мужні плечі, відчути захист і разом йти до перемоги”, – додає, посміхаючись Світлана.
Світлана Кравченко членкиня організації організувала чергування в військовому шпиталі. Жінки приходять до шпиталю щодня – зранку і після обіду, допомагають чим можуть і роблять те, що кажуть лікарі. Оля Литовченко місцева зоозахисниця, чотири дні доглядає за безпритульними тваринами, останні три дні – волонтерить в шпиталі. Також там працюють і інші жінки з міста.
Олена Зурілина військовозобов’язана в вільний від служби час приходить до гуманітарного штабу – волонтерить, допомагає військовим, плете сітки. Також Олена волонтерить і воєнному госпіталі – переодягає бійців, годує, лікує словами.
Іі чоловік – стоматолог, зараз мобілізований, донька з внучкою виїхала на західну Україну. Спілкуючись з нею, відчуваєш силу, мужність, впевненість, і навіть хочеться виконувати її накази, якщо б вони пролунали.
“Я не припиняла цього робити з 2014 року. А роблю це, тому, що треба зберігати життя наших бійців і техніку, яка коштує дуже дорого. Коли буваю в шпиталі – то намагаюся бути для них “мамою”, бачу, що їм подобається. Медсестри дуже зайняті, а волонтери для того існують – щоб хлопці відчули, як вони нам потрібні, як ми їх поважаємо і вдячні”, – говорить Олена.
Сергій Колесніков молодий хлопець в мирному житті працював на одному з місцевих заводів, жінку з дитиною з Бахмуту поки вивіз, до гуманітарного штабу прийшов – наближати перемогу. Плете сітки, допомагає військовим.
Віктор Зипир підприємець, волонтер, керівник ГО “Бахмут Український” займається координацією та відслідковує напрями діяльності, веде перемовини з представниками керівництва громад, донорськими організаціями, формує стратегію майбутнього організації, і при цьому з гордістю додає, що процес не потребує контролю, бо колеги дуже злагоджено працюють.
Зараз він мешкає в Дніпрі і займається важливою справою – готує фундамент для життя та роботи тих людей, що виїхали з місць бойових дій східної України.
“Запит на евакуацію знов виріс, також ми маємо надію, що в Дніпрі і за його межами буде більш-менш безпечне життя. Тому, треба налагоджувати співпрацю з керівництвом громад, наприклад зараз спілкуємося зі Слобожанською, з представниками грантодавців для створення умов життя і праці переселенцям. Вони мають отримувати психологічну, юридичну допомогу, мати доступ до ринку праці. Також хочемо створити реєстр отриманої гуманітарної допомоги, бо є такі, що отримали по декілька разів, і такі, що жодного разу”, – розповідає Віктор.
Віктор згадує своїх колежанок Світлану Кравченко та Вікторію Бак, які працюють та борються в Бахмуті, вдячний їм за все, окремо за налагодження контакту з керівництвом Бахмутської громади. Керівник організації також наголошує і дуже вдячний новим людям, які підключилися до волонтерського руху в Бахмуті – багато хто з них чергує в шпиталі, інші – власним транспортом здійснюють перевезення вантажів, людей, працюють на складі, плетуть сітки.
Передати і перелічити всю роботу всіх волонтерів і членів організації в одному матеріалі не вийшло, тому просимо вибачення кого не загадали. Дякуємо всім і кожному, тим людям – Людям з великої літери за їхню важливу, безцінну справу, за м’яку, теплу усмішку, за впевнений і вимогливий голос, за турботу і відчуття батьківського піклування, за бажання встигнути і задовольнити всі-всі потреби військових, не жаліючи себе, за молодість і рішучість! І завдяки цієї волонтерської праці в Бахмуті, в інших куточках України, за її кордонами виборюється НАША ПЕРЕМОГА!!!!
