Московський патріархат вперто намагався підпорядкувати під себе українську церкву. Однак, повномасштабна війна змусила трансформуватися чимало релігійних громад в Україні. Десятки парафій перейшли від московського патріархату до ПЦУ. Чи готовий Бахмут до такого рішення?
Редакція «Бахмут. IN.UA» вирішила дізнатися думки бахмутян щодо того, чи є місце російській церкві в українському Бахмуті?
Олег Романенко — бахмутянин, наголошує, що в Бахмуті не було монополії на духовне життя
З паном Олегом розмову починаємо з питання про вплив церков, які підпорядковувалися московському патріархату, на громаду Бахмута.
Олег Романенко. Фото: особистий архів героя
«Я не є парафіянином церков УПЦ (МП) в Бахмуті, тому я буду дуже обережно відповідати на ваші питання, щоби не образити почуття віруючих УПЦ (МП) серед яких багато бахмутян і серед яких є чимало істинно воцерковлених людей. Я не маю на увазі «захожан», які є в будь-якій церкві, що відвідують богослужіння лише на Різдво та Пасху і стають кумами під горілку після хрестин немовлят. А саме віруючих. Давайте визначимось одразу – монополії на духовне життя бахмутян УПЦ (МП) ніколи не існувало, в Бахмуті», — каже пан Олег.
Бахмутянин зауважує, що в Бахмуті функціонували дуже потужні релігійні громади. Мова йде про євангельських християн-баптистів, Свідків Ієгови, громади мусульман, ПЦУ та римо-католиків. Попри те, домінуючою церквою була УПЦ (МП).
«Щодо впливу на проросійські погляди бахмутян, він на мою думку був саме безпосередній. Але вплив цей був не прямий, агресивно-пропагандиський, а опосередкований, лагідний. Що саме я маю на увазі? Літургія у всіх церквах УПЦ (МП) Бахмута Миколаївській, Всіхсвятській, Свято-Георгіївській, дерев’яній Іоанна Златоустого, Свято-Благовіщенській правилась церковно – слов’янською, а проповідь проголошувалась російською», — розмірковує пан Олег.
Бахмутянин наводить наступні приклади. Відтак, в проповідях і на іконах побутували російські святі:
Святі мученики Царська сім’я Миколи II. Фото: з відкритих джерел
- Олександр Невський;
- Сергій Радонежський;
- Іоанн Кронштадтський;
- Оптинські старці;
- благовірний князь Дмитро Донськой;
- Серафім Саровський;
- Тихон Задонський;
- Іов Московський;
- святі мученики Царська сім’я Миколи II.
«Молись на вибір кожному, не схибиш, все одно московитські святі. Все це безумовно відкладається на підсвідомість. Паломницькі подорожі до Матронушки Московської або Ксенії Петербуржської, Дівєєвський монастир, всі дороги ведуть до «росії-матушки», яка має начебто особливу духовність, шлях «святої Русі». І створюється уявлення про єдиний духовний простір по обидва боки кордону, про «розділених» духовних братів — православних», — каже бахмутянин.
Історичний чинник, який впливав на релігійну громаду Бахмута
Казанська Ікона Божої Матері. Фото: з відкритих джерел
Пан Олег зараз в евакуації на Львівщині, бахмутянин часто відвідує місцеві храми, у розмові чоловік розповідає про релігійний чинник, який мав вплив на громадське життя в Бахмуті:
«Цей релігійний чинник, зокрема православний, вже став колись у 17 столітті для козаків фатальним, коли на противагу пропонованого м’якому васалітету мусульманської Туреччини чи протестантської Швеції козацькі маси в 1654 році воліли перед козацькою старшиною в Переяславі піти «под високую руку царя православного», одновірця. Так і опинились в «братских обьятиях». В церковній лавці будь-якої бахмутській церкви УПЦ (МП) все на російській мові, завжди безліч акафістів чи житій російських святих чи угодників – очі розбігаються. І батюшка тобі порадить помолитися саме Казанській іконі Божої Матері, яка дуже швидко допомагає».
Як бахмутських священників змушували їздити до окупованих територій?
Російський військовий в окупованій Горлівці. Фото: Reuters
За словами пана Олега, Бахмутський благочинний округ належить до Горлівсько-Словянської єпархії, яка об’єднує парафії і монастирі на території північних районів Донецької області і Бахмуті, в тому числі тимчасово окупованих районів.
Мова йде, зокрема, про кафедральне місто Горлівка — це резиденція правлячого єпископа Митрофана, члена Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви. Митрофан фактично постійно перебуваючи на тимчасово окупованій території в м. Горлівка керував єпархією і священством, і бахмутськими священиками зокрема, каже пан Олег.
Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)
Митрополит Митрофан. Фото: з відкритих джерел
Крім того, в Бахмутському слідчому ізоляторі діє храм на честь ікони Божої Матері «Суручниця грішних», саме туди почергово їздили правити службу священники з окупованої території. Сам єпископ призначав наради в єпархії, тобто окупованій Горлівці і бахмутські священники вимушені були їздити через блокпости на окуповану територію.
«Як вони себе при цьому почували? На мою думку це робилось навмисно. Щоб показати – і там і тут однакові віруючи, православні. Нічого страшного за блокпостом (читай за порєбріком) не відбувається. Митрополит Митрофан впевнений, що УПЦ МП не ділить віруючих на своїх і чужих. Вважає своєю паствою людей по обидві сторони конфлікту. І не проводить межу між сепаратистами – «ополченцями» та українськими військовими», — наголошує бахмутянин.
УПЦ (МП) дуже консервативна за своєю суттю, влада правлячого архієрея над парафіяльним священником безмежна. За будь-яку мізерну провину, не кажучи вже про дії чи висловлювання проти волі, чи позиції єпископа – заборона в служінні позбавлення парафії. А для священника це кінець всьому, оскільки він фактично позбавлений права на професію. Багато хто з них окрім духовної семінарії будь-якої світської освіти немає.
Але має матушку і четверо дітей. Тому якщо єпископ промосковських поглядів, від парафіяльного священника важко очікувати відкритих проукраїнських поглядів або обговорення з паствою про зміну юрисдикції. А як налаштований священник – так налаштована і громада, бо авторитет священник вагомий і проти нього ніхто не піде, пояснює пан Олег.
Олександр Дяченко — фотохудожник, запевняє, що російської пропаганди в церкві Бахмута не було
Свято-Миколаївська церква. Фото: з відкритих джерел
Олександр Дяченко мешканець Бахмута, чоловіка впізнають за його талановитими фоторепортажами. Пан Олександр був прихожанином Свято-Миколаївської церкви, який підпорядковувався московському патріархату. Однак, каже бахмутянин жодної російської пропаганди у церкві не було. Натомість чоловік отримав тут велику підтримку після втрати дружини.
«В цьому храмі я був хрещений, ще коли був немовлям. Тут я провів свою дружину в останню путь, це було ще до повномасштабної війни. В цьому храмі у мене сформувалася родина церковна, яка мене прийняла й мені допомогла триматися душевно. За московський патріархат там хіба що московська мова нагадувала. Потрібно розуміти, що люди різні, як й в суспільстві, так й в церкві. Зустрічалися москвофіли, так само як й в соціумі. Ніякої московської громади там ніколи не було й не звучало», — каже бахмутянин.
Чоловік позитивно відгукується стосовно протоієрея церкви, каже, що для багатьох бахмутян, які відвідували Свято-Миколаївську церкву — це була рідна людина. Співрозмовник наголошує, що силами протоієрея в Бахмуті побудували Недільну школу (ред. зараз вона згоріла) де діти мали змогу навчатися.
Читайте також: Бахмут чи Артемівськ: як правильно називати місто-фортецю
Вихід українських церков з під московського патріархату чоловік підтримує. Таке рішення для Свято-Миколаївської церкви бахмутян обговорював й з настоятелем ще до війни, але громада, як й багато інших, не обдумала це спільно.
Фотохудожник Олександр Дяченко наголошує, що церква має переходити під українське підпорядкування, але у конкретному випадку зі Свято-Миколаївським храмом — віряни віддані своєму настоятелю, тож перехід має бути зроблений так, щоб голова храму продовжив очолювати його.
Анжеліка Бороздіна — бахмутянка, говорить, що вплив московського патріархату був помітний
Анжеліка Бороздіна. Фото: Фейсбук
Бахмутянка Анжеліка Бороздіна відвідувала один із храмів в Бахмуті, який підпорядковувався московському патріархату. Пані Анжеліка згадує, що в церкві священник не згадував, хто конкретно напав на Україну в 2014 році, а замість виборів президента просив, щоб віряни прийшли привітати його з Днем народження. Після цих подій пані Анжеліна почала відвідувати храм ПЦУ, різницю бахмутянка відчула одразу.
«Там ніхто не звертає увагу, в якому одязі ти прийшов. Ти прийшов до Бога — це головне, а не те, як ти одягнутий в храм», — зазначає героїня.
Зараз пані Анжела в евакуації, героїня оселися в Броварах. Проте, зазначає співрозмовниця навіть тут, є проблеми з московським патріархатом. Відтак, на все містечко є тільки одна церква ПЦУ. Героїня вважає, що до українців важливо доносити інформацію про діяльність храмів. Наприклад, ПЦУ з початку повномасштабного вторгнення допомагає переселенцям, видає гумдопомогу, а от УПЦ МП цього не робить.
«Люди навіть не знають від кого вони беруть допомогу, вони приходять, отримують якісь речі, ліки чи їжу та йдуть геть. Вони не усвідомлюють, що їм допомагає саме українська церква. Я вважаю, що нам ще потрібна роз’яснювальна робота з населенням», — каже пані Анжеліка.
Чи доцільно заборонити УПЦ МП?
російський диктатор сталін. Фото: Вікіпедія
Кажуть, що історія циклічна, й справді чимало речей у нас повторюються. У СРСР раніше пробували заборонити релігію, але бажаного результату рішення не дало. Бо релігія стала підпільною, а саме суспільство не стало атеїстичним.
Читайте також: «Храм — це не стіни, а люди»: отець Олексій про життя людей у Свято-Георгіївському храмі
Вже під час Другої світової сталін легалізував РПЦ у 1943 році й зробив з неї маріонетку для своїх цілей. Така лояльна та керована церква стала зручним інструментом. Однак, сьогоднішня РПЦ виконує в росії ту ж саму роль. Згодом російський диктатор насильно приєднав Греко-католицьку церкву до РПЦ у 1946 році, після чого греко-католики також пішли у підпілля. Зараз кількість вірян цієї парафії становить близько 5 мільйонів.
Заборона УПЦ МП може мати не такі наслідки, як їх уявляють в суспільстві, про це застерігав зверхник греко-католиків Святослав Шевчук:
«Якщо ви хочете увіковічнити Московський патріархат в Україні – забороніть його».
Бахмутянин Олег Романенко вважає, що майбутнього у УПЦ (МП) в Україні немає, але існувати вона буде, адже якась частина віруючих у них все ж залишиться. Крім того, є регіони в яких її вплив залишається дуже суттєвим, наприклад Харківщина, Закарпаття та Донеччина, каже пан Олег.
Чи може йти мова про відновлення УПЦ(МП) у Бахмуті після окупації?
На думку пана Олега тут все залежить, від волі громади. Якщо вона проголосує за зміну юрисдикції парафії та її перехід до Православної церкви України тоді діяльність релігійної громади УПЦ(МП) буде припинено. Є й інший шлях, як приклад пан Олег наводить ймовірність того, що Верховна Рада прийме закон про повну заборону діяльності УПЦ(МП) в Україні. Втім, як зауважує бахмутянин, поки для цього бракує політичної волі.
Бахмутянин ділиться власним прикладом, який став для нього рушійною силою, щоб перейти до ПЦУ:
«У День пам’яті та примирення 8 травня 2015 року, у Верховній Раді тривало засідання. Виступав тогочасний президент Петро Порошенко, під час промови він оголосив прізвища 21 громадянина, яким присвоїли звання Героя України, 10 із них – посмертно. Митрополит Онуфрій не підвівся під час зачитування імен Героїв України, зокрема й загиблих в АТО, і демонстративно сидів. Під час оголошення прізвищ у залі встали всі присутні депутати, запрошені гості у тому числі і священики УПЦ КП, Української Греко-католицької церкви, Римо-католицької церкви, мусульмани, Армянської апостольської церкви і лише митрополит Онуфрій сидів. Я був шокований цим. І я собі сказав – це не моя церква»
Що будуть робити із майном, яке належить УПЦ МП? Пояснення юриста
У такому стані священники московського патріархату залишили Києво-Печерську Лавру. Фото: Олександр Ткаченко
Релігійні організації, каже пан Олег, мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, які надаються їм на договірних засадах. Відтак, будівлі і майно, які є державною власністю передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим – Уряду Республіки Крим.
Існує також Типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю. Однак, згідно з законом договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Законодавцем також передбачено порядок почергового користування культовими будівлями та майном двома або більше релігійними громадами. Якщо простими словами, це означає, що — культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою.
Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою. Законом України передбачено лише користування землею, а от самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
Зараз відбувається парад прийняття обласними та міськими радами рішень про припинення права УПЦ (МП) користуватися земельними ділянками, припинення договорів оренди нерухомого майна. Вочевидь для цього склалися всі соціальні і політичні передумови.
Держава зміцнює національну безпеку у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій під час війни. Тобто рішення про припинення в Бахмуті релігійним організаціям УПЦ (МП) користуватися земельними ділянками або орендованим у держави майном можуть прийняти лише депутати відповідним рішенням.
Мотлох, залишений представниками МП. Фото: Олександр Ткаченко
Автоматично право користування земельними ділянками до ПЦУ не переходить. Вивозити церковне майно священники УПЦ (МП) можуть лише те, що належить їм особисто і то, лише за умови що вони це можуть довести документально. Тобто мати документи на право власності. Все рухоме майно релігійної організації (ікони, богослужбові книги, церковне начиння, мощі, меблі) за Статутом належить конкретній релігійній громаді і ніяким чином не може належати всій УПЦ (МП) як частині Російської православної церкви на території України, що вважає себе самоврядною.
В кожному окремому випадку треба читати Статут релігійної громади, яким передбачений порядок розпоряджатися майном громади. Одноосібно священник розпоряджатися майном релігійної громади не має права. Є парафіяльна рада, її голова, скарбник парафії, вони повинні дбати про церковне майно. Але з огляду на авторитарні порядки, які панують всередині УПЦ (МП) відбувається вочевидь навпаки.
Фото: «Бахмут. IN.UA»
Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!